5 історій розумного пранку
Раніше це називалось розіграшем, зараз — пранком. WAS зібрав п’ять прикладів, як виставити дурнями пихатих науковців, мистецтвознавців чи надто довірливих городян.
1. Розкидай каміння
1726 року професор медицини й археолог-любитель Йоганн Берінгер знайшов в околицях рідного Вюрцбурга скам’янілості з витисненим іменем бога на івриті. Берінгер був у захваті. Оголосив, що його лопату направляла божественна сила, і написав про знахідку книжку. Праця зробила вченого відомим.
Не цього добивалися колеги Берінгера. Вапнякові фальшивки вони зробили та підкинули на розкопки, щоб зашкодити репутації пихатого професора. Пиха била через край. Навіть коли ошуканці зізналися в містифікації, Берінгер не бажав їм вірити та звернувся до суду.
Суд визнав скам’янілості підробками і присудив ученому за моральну шкоду. До кінця життя Йоганн Берінгер намагався скупити артефакти, що розійшлися Європою, щоб знищити сліди своєї ганьби. Деякі з них збереглися і виставляються в музеях як приклад фальсифікації.
2. Вигадай історію з життя президента
У грудні 1917 року газета New York Evening Mail опублікувала статтю під заголовком «Забута річниця» — про 75-річчя з моменту появи ванни у США. Автор, Генрі Менкен, писав, що перші екземпляри робилися в Америці з червоного дерева зі свинцевою обшивкою. Товар був дорогим і дефіцитним, хоч і вважався шкідливим для здоров’я. 1850-го президент США Міллард Філлмор нібито встановив таку в Білому домі, після чого в Америці почався ванний бум.
За два роки історична література обросла посиланнями на статтю Менкена. І тоді журналіст зізнався, що повністю вигадав сюжет, щоб відвернути читачів від потоку негативної інформації з фронтів Першої світової війни. Вигадка Менкена спливає і дотепер: 2008 року про заслуги Мілларда Філлмора в популяризації ванн розповів рекламний ролик КІА.
3. Стань дизумбраціоністом
1924 року терпець американському письменникові Паулу Жордану-Сміту урвався. Останньою краплею стали різкі висловлювання критиків про реалістичні картини його дружини Сари Біксбі.
Уперше в житті взявши пензлі й фарби, Жордан-Сміт грубо намалював дикунку, яка тримає над головою банан. Сміт назвав працю «Захват» і під псевдонімом «Павло Жерданович» заявив про заснування в образотворчому мистецтві нової школи дизумбраціонізму — малювання без тіней. Ті самі критики, які недооцінили натюрморти Біксбі, захоплено прийняли містифікацію.
«Павло Жерданович — це чудова суміш Гогена, Попа Гарта і менестрель-шоу», — писав оглядач Chicago Evening Post.
Усі наступні праці дизумбраціоніста отримували найвищі оцінки. 1927 року Жордан-Сміт вирішив, нарешті, осоромити критиків і розповів історію своєї вигадки репортеру. Стаття на першій шпальті Los Angeles Times стала сенсацією.
За чотири роки в Бостоні пройшла виставка «Павла Жердановича», прийнята без особливого ентузіазму. Після виставки Сміт оголосив, що Жерданович помер, і справжні художники можуть спати спокійно.
4. Виграй марафон
Олімпіада в Мюнхені, вересень 1972 року, пряма телевізійна трансляція марафону. Уболівальники чекають на стадіоні фаворита перегонів, американця Френка Шортера. І ось на фінішну пряму виходить бігун. Трибуни ревуть — американця випередив спортсмен з ФРН! Хто це? Як йому вдалося?
Студент Норберт Садхаус заради жарту за кілометр до фінішу приєднався до марафонців. Повний сил, він легко обігнав стомлених бігунів і став чемпіоном на кілька хвилин, доки судді не виявили фальш.
Золоту медаль вручили Френку Шортеру. Це була третя американська перемога в олімпійському марафоні (після медалей Томаса Гікса в 1904-му та Джона Гейза в 1908-му). У жодному з трьох випадків переможець не фінішував першим. Суперники, які випередили Гікса і Гейза, з різних причин були дискваліфіковані.
¿Conocéis a Norbert Sudhaus? Un tramposillo…En Munich 72 iba primero pero es que ¡se unió a la carrera poco antes de entrar en el estadio! pic.twitter.com/D1nMUz4bnX
— Maraton Zaragoza (@MaratonZaragoza) 1 марта 2017 г.
5. Напиши наукову статтю
Редакція академічного журналу про соціальні та культурні феномени Social Text 1996 року отримала Шнобелівську премію з літератури
за те, що «з ентузіазмом надрукувала дослідження з квантової фізики, яке сама не розуміла». Публікація професора математики і фізики Алана Сокала називалася «Порушуючи кордони: до трансформативної герменевтики квантової гравітації».
«Так само, як ліберально налаштовані феміністки часто вдовольняються мінімальними повістками правової та соціальної рівності жінок, так і ліберально (й навіть іноді соціалістично) налаштовані математики часто працюють у межах керівної структури Цермело-Френкеля (які, відбиваючи в собі ліберальне походження з 19 ст., вже містять аксіоми рівності), доповнюючи їх лише аксіомами вибору».
За словами Сокала, він створив безглуздий текст, щоб показати інтелектуальні лінощі й упередженість американських учених-ліваків. Автор лишився задоволений дослідом — редактори пропустили абсурдний текст із незнайомої їм галузі знань, вважаючи його підтвердженням власних поглядів на постмодернізм і гендерне питання в науці.
Редакція Social Text відповіла, що сприйняла матеріал як «одну з ранніх спроб професійних учених знайти докази своїх теорій у постмодерністській філософії».