800 років божевілля: Навіщо в Європі їли мумій?
Якби прокляття фараонів існувало, європейська цивілізація давно б зникла. Вражає, як мало поваги люди відчували до мумій, і як багато способів застосування для них знайшли.
Натуральний бітум був одним з традиційних засобів арабської і перської медицини. Видатний вчений і лікар Авіценна (Ібн Сіна) в 11 столітті описав лікування абсцесів, переломів, забоїв, нудоти, виразок за допомогою мумія (від «мум» — віск). Тоді на препарат звернули увагу в університеті італійського Салерно, де перекладали наукові праці східних авторів.
У текстах арабських і перських вчених походження мумія не роз’яснюється. Місцеві фахівці й так знали, що це таке. Але європейці, побачивши знайоме слово, збудилися. Вони стали додавати в переклади свої коментарі. «Це субстанція, яку можна знайти в землях, де поховані тіла, забальзамовані з алое, з яким рідини з тіла змішуються і перетворюються в мумію», — писав італійський учений Герард Кремонський. Подібну ерудицію виявляв практично кожен перекладач. Інше було справою часу.
У 13 столітті вже всюди в Європі вважалося, що цілющу речовину мумія можна знайти в єгипетських гробницях. Воно має бути чорним, в’язким і щільним.
Мумійна економіка
На дворі 15 століття. Тіла єгиптян вважаються лікарським засобом. У справу вступають розкрадачі гробниць. Найбільше страждають бідні, відносно свіжі поховання. У них дійсно знаходять бітум. На рубежі нашої ери через дешевизну його стали використовувати для бальзамування замість натрового лугу (відвар золи з лужною реакцією) і камеді (деревна смола). Смола глибоко проникала в тканини й змішувалася з ними настільки, що візуально важко визначити де бітум, а де кістки.
До 16 століття формується ринок торгівлі муміями. З’являється асортимент: mumia vulgaris (мумія звичайна), mumia arabus (мумія арабська), mumia sepulchorum (мумія з гробниць). Європа пристрасно бажає чудодійний засіб.
Купець Йоганн Гелфіріх з Лейпцига намагається купити в Єгипті хоч одну з тих правильних «чорних, як вугілля» мумій, які «місцеві так завзято шукають і продають торговцям з Каїра». Якийсь англієць в 1580 році згадує: «Тіла древніх людей, не згнилі, а цілі, викопують щодня. Ці мертві тіла і є ті мумії, яких лікарі та аптекарі змушують нас ковтати проти нашої волі».
Геродот у 5 столітті до н. е. описав три єгипетських способи бальзамування.
Елітний: «Мозок витягають гачком через ніздрі. Роблять розріз нижче живота, очищають черевну порожнину від нутрощів і наповнюють пахощами. Зашивають і на 70 днів кладуть у натровий луг. Потім обвивають пов’язкою і намазують камеддю, замість клею». Для середнього класу: «Через задній прохід впорскують кедрову олію, кладуть тіло в натровий луг, через певний час масло випускають. Воно розкладає нутрощі, а луг — м’ясо. Від небіжчика залишаються лише шкіра та кістки». Для бідняків: «У черево вливають сік редьки і кладуть тіло в натровий луг на 70 днів».
Пропозиція не встигає за попитом. Починається виробництво підробок з трупів злочинців. 1564 року лікаря короля Наварри Гі де ля Фонтена привели в Каїрі до торговця мумією. Той зізнався, що готує засіб сам, і здивувався, як європейці з їх витонченим смаком можуть їсти подібну гидоту.
На підгодовування риб
Мумією лікують знать. Французький король Франциск I (1494–1547) ніколи не виїжджає на полювання без мішечка із засобом. Але настає прозріння: арабська мумія — це не мумія єгиптянина! Аматус Лузітанус з Португалії звинувачує невмілих перекладачів. З ним солідарний Валерій Корд, професор університету Віттенберга.
Сам факт поїдання трупів в медичних цілях нікого не жахає, бо укладається в тодішню медичну практику. Наприклад, данський король Крістіан IV лікувався від епілепсії порошком з перемелених черепів страчених злочинців.
Головна проблема лікарського засобу — він не діє. За твердженням лікаря чотирьох французьких королів, одного із засновників сучасної хірургії Амбруаза Паре (1510–1590), він сотні разів призначав мумію, але результату не бачив.
У кінці 17 століття вчені відкрито насміхаються над мумією. Французький ботанік П’єр Поме (1658–1699) довго описує, як відрізнити справжню мумію від фальшивої, а після зауважує, що найкраще речовина годиться для підгодовування риби. Це не було жартом. У «Відпочинку джентльмена» 1686 року Річард Блом радить приманювати рибу мумією, змішаною з конопляним насінням.
У 18 столітті лікування муміями загальновизнано шарлатанством. Але 1798 року Наполеон відправляється завойовувати Єгипет, і манія виходить на новий рівень.
Заморський сувенір
Похід Наполеона породжує в Європі моду на все єгипетське. Жадібно скуповуються папіруси, талісмани у вигляді скарабея і, звичайно, мумії. На вулицях Каїра можна зустріти торговців цілими тілами, але набагато частіше продаються фрагменти.
Туристи 19 століття копаються в кошиках, з яких руки мумій стирчать, немов багети. Найбільш ходовий товар — голови, найдорожчий — мумії з багатих гробниць.
Ціни мінімальні: голову можна купити за 10–20 єгипетських піастрів. Все це нелегально вивозиться до Європи. На робочому столі письменника Густава Флобера 30 років стояла муміфікована ступня, яку він знайшов в Єгипті, повзаючи «як хробак» по печерах.
«Це було б не дуже респектабельно — показатися в Європі після повернення з Єгипту без крокодила в одній руці й мумії в інший», — писав чернець Фердинанд де Жерамб 1833 року.
Мумій вже не їли, вони перетворилися на атракціон. Розмотування бинтів стало кульмінацією званих вечорів і платних шоу, які завершувалися науково-популярними лекціями.
«Робота з розбинтовування почалася. Верхній конверт бинтів з грубого льону був розкритий ножицями. Слабкий запах бальзаму, спецій і ароматичних речовин наповнив кімнату, нагадуючи запахи аптеки. Потім був знайдений кінець бинта, і мумію поставили прямо, щоб розмотуючий міг вільно рухатися навколо неї… І ось два білих ока з чорними зіницями заблищали своїм штучним життям. Це були емальовані очі, які зазвичай вставляли дбайливо зробленим муміям», — так письменник Теофіль Готьє описував шоу, влаштоване на Паризькій виставці 1855 року.
Мумія для тонких мазків
Заклики поважати поховання і прах єгиптян залунали лише в кінці 19 століття. Але перш ніж заспокоїтися в музеях мумії ще мали попрацювати на мистецтво. Ними пишуть картини.
Двісті років європейські художники застосовують порошок з мумій як коричневий пігмент. Вважалося, що у нього хороша прозорість, їм зручно працювати тонкими мазками. Лише 1837 року англійський хімік Джордж Філд в трактаті про фарби та пігменти робить висновок: «Ми не доб’ємося нічого особливого, розмазуючи полотнами рештки дружини якогось Потіфара, чого можна досягти за допомогою більш пристойних і стійких матеріалів».
Символічну крапку в арт-канібалізмі поставив випадок, що стався в червні 1881 року. Англійський живописець Едвард Берн-Джонс зібрав на ланч у саду своїх приятелів. Один з них розповів, що недавно отримав запрошення відвідати майстерню з виготовлення фарб, щоб глянути на мумію перед її перетирання в пігмент. Берн-Джонс почав сперечатися: «Напевно, фарба названа через схожість кольору! Не може бути, що її роблять з тіл!» Друзі переконали його в протилежному.
Художник вибіг з-за столу і повернувся з тюбиком фарби «Мумія коричневий». Він заявив, що хоче забезпечити цій людині гідне поховання. Присутні викопали ямку й урочисто поховали тюбик з фарбою. 15-річна дочка господаря посадила на могилі квіти.
