Нерідна мати моя. Як шпигун видавав себе за чужого сина

Прикриття — основа будь-якого успішного шпигунства. Але чи можна присвоїти собі чужу особистість і 10 років грати роль дбайливого сина, який возз’єданався з матір’ю після тридцяти років розлуки.

Нідерландка Йогана ван Гаарлем думала, що знайшла сина Ервіна, якого втратила під час Другої світової. Настали роки щастя, адже на цю зустріч жінка чекала півжиття. Але британські спецслужби розбили їй серце, виявивши 1988 року за допомогою ДНК-аналізу, що за Ервіна ван Гаарлема себе видавала зовсім інша людина — чеський шпигун Вацлав Елінек, який працював на ЧССР та СРСР. Історія заплутана, проте закінчиться вона гепі-ендом.

Нідерландська покритка

1943 року в потязі дорогою до рідного міста Гааги, 18-річна Йоганна познайомилась із польським солдатом вермахту Грегором Кулігом. Він був на 5 років старший за Йоганну, мав гарні блакитні очі. Дівчина одразу закохалася.

В той час Нідерланди вже третій рік як були окуповані нацистськими військами. Батько Йоганни Ісаак ван Гаарлем приховував єврейське походження, спеціально тримався ближче до нацистів та навіть вступив до відповідної партії. Також пан Гаарлем радо надавав солдатам вермахту житло у своєму будинку і Грегор, за рекомендацією Йоганни, розквартирувався у них вдома.

Романтика швидко закінчилася. За кілька тижнів після знайомства, солдат зґвалтував дівчину на вечірці в її ж будинку, а після цього зник.

Коли стало відомо про вагітність Йоганни, батько вигнав дівчину зі свого дому до спеціальної лікарні, де знаходились жінки, які завагітніли від німецьких солдат. Грегор загинув в червні 1944 року в битві за Кан, коли союзники захопили Нормандію. 24 серпня того ж року Йоганна народила сина — Ервіна ван Гаарлема.

За тиждень після пологів дівчина з сином повернулась додому. Але рідні сказали, що ніколи не приймуть її з дитиною нациста й наказали їхати якомога далі та залишити Ервіна у притулку. Йоганна обрала східний напрямок. Через Німеччину дісталась Чехословаччини, але вирішила поки не кидати Ервіна, і спробувати почати життя спочатку. Зупинились у місті Тепліце. Поки Йоганна підробляла, із сином сиділа пані, яка здавала їй кімнату. Розраховувалася продуктовими картками, тож сама погано харчувалася. Дуже скоро орендодавиці набрид дитячий крик, Йоганна з Ервіном опинились на вулиці. Тоді Йоганна віддала сина до притулку в Голешовіце під Прагою. Вона залишила для зв’язку свою адресу в Гаазі та поїхала до Голландії, пообіцявши собі, що обов’язково повернеться за Ервіном.

До кінця 1944 року союзники звільнили більшу частину Нідерландів, 5 травня 1945 року розбомблена вщент країна святкувала перемогу. Того ж року Ісаака ван Гаарлема заарештували за підозрою у колабораціонізмі. Аби не погіршити й без того хитке становище родини, і уникнути помсти за стосунки з нацистами, зв’язок з Ервіном повністтю порвали. Пан Гаарлем знищив свідоцтво про народження, сім’я не відповідала на листи з дитячого будинку.

Після війни Йоганна вийшла заміж, але сина не шукала — казала, що чоловік проти. В шлюбі вона народила ще одного хлопчика Ханса. Пошуки Ервіна Йоганна розпочала після розлучення з чоловіком у 1970-х роках. Через бази Червоного Хреста її перший син швидко відшукався в Лондоні.

1977 року Йоганна прибула з другим сином, Хансом, аби побачитись із першим, Ервіном. У неділю 1 січня наступного року вони зустрілись, родина возз’єдналась.

Надовго, але не назавжди.

MI5 руйнує родину

Через багато років, в листопаді 1987-го, до поліції звернулась жителька одного з районів Лондона, місіс Сейнт. Вона повідомила, що кожного вечора о 9 вечора її телевізор видає сигнали азбуки Морзе. Жінку за такі заяви не облаяли й не вигнали з дільниці, а передали її скаргу державному відомству британської контррозвідки MI5.

Звичайного суботнього ранку 1988 року сидячи на кухні в своїй піжамі арт-дилер Ервін ван Гаарлем слухав радіоприймач на зашифрованій станції № 1. З його навушників лунав жіночий голос чеською мовою, який видавав цифри, а після них сигнали азбуки Морзе: «Готуйте звіт для передачі до Відня». В цей момент до його помешкання увірвались агенти спецслужби, заарештували його за звинуваченнями в шпигунстві на користь СРСР й почали обшук. Серед картин та колекції антикварних виробів було знайдено хімічні матеріали, що використовувались для шифрування, а також маленькі книжечки з даними розвідки. До того ж шпигуна спіймали на гарячому — він не встиг опустити антену приймача — її заклинило.

Звинувачення Ервін відкидав, стверджуючи, що він ні в чому не винен. І не відомо, як би просувалося розслідування, якби не факт наявності в нього матері Йоганни. Вона захищала сина, стверджуючи, що він чесний громадянин Нідерландів, її син. Проте аналіз ДНК цей факт спростував. Вона зрозуміла, який пласт брехні крився за її турботливим сином.

На службі ЧССР

Насправді Ервін ван Гаарлем був чеським громадянином Вацлавом Елінеком з передмістя Праги. Його батько тримав пекарню, але, після приходу радянської влади, все втратив. Однак це не завадило Вацлаву стати затятим комуністом, відслужити в армії та розпочати кар’єру в міністерстві внутрішніх справ Чехословацької Соціалістичної Республіки. Невдовзі парубок, який на посту вчив німецькі слова, потрапив на очі чеської таємної поліції — Statni bezpecnost, StB. 1967-го Елінек, якому було ледь за 20, стає лейтенантом держбезпеки.

На той час StB мала понад 2 тисячі агентів за кордоном, які відстежували антикомуністичні настрої у 72 країнах світу. Здібного Вацлава теж вирішили підвищити до шпигуна. Він радо погодився, навіть ціною власного імені. StB підшукало нову особистість Вацлаву — нідерландського сироту Ервіна ван Гаарлема, якого полишили в Чехословаччині під час Другої світової. Того сироту всиновила чеська сім’я, яка дала хлопчику своє прізвище, тож особистість була документально «вільною». Ба більше, Вацлав народився на день пізніше Ервіна і був навіть трохи схожий на нього.

Щоб влитися в образ, він знайшов справжнього Ервіна, який виріс у прийомній родині під прізвищем Яноушек. Елінек відвідав школу у Голешовіце, дізнався як звали дітей, які вчились з Ервіном. Технічна школа в Пардубіце, робота офіціантом в Брно — легендарна біографія була сповнена дрібних деталей.

1971 року він порвав зі своєю дівчиною, батькам сказав, що їде працювати до СРСР у надсекретному проекті. Насправді він поїхав до Австрії «відробляти» свою біографію у сфері послуг і продовжити кар’єру офіціанта. За кілька років життя під чужим іменем, Елінек пише особисте прохання королеві Нідерландів про надання йому нідерландського громадянства через походження. Вже за місяць у Відні він його отримує та за дорученням ЧССР та 1975 року їде до Лондона.

Спочатку Вацлав працював в ресторані на 24 поверсі готелю «Гілтон» в Кенсінгтоні, з якого відкривався чудовий краєвид на центр міста, зокрема Букінгемський палац. Згодом він перейшов на посаду менеджера з продажів, а після звільнення у 80-х став арт-дилером.

Він влився до єврейської британської громади, яка боролась за виїзд радянських євреїв на Захід та до Ізраїлю. Вацлав знав російську і запропонував директорці організації Риті Еккер перекладати. Спочатку це були статті про єврейських відмовників у СРСР, а потім став повноправним членом єврейської громади — активістом, який допомагає цим відмовникам. Все, що було відомо Ервіну, ставало відомим зв’язковому з ЧССР.

Єврейська мама з’явилась вчасно й стала опорою його легенди — StB спонукало Ервіна-Вацлава спілкуватись з нею якомога більше. Між Йоганною та Ервіном склались доволі довірливі стосунки, багатий шпіон задаровував її прикрасами та хутром. Матір проводила з сином багато часу, навіть неодноразово запрошувала його на свою «історичну батьківщину» — в Гаагу. Родичі Йоганни з радістю прийняли його, хоч сама жінка неодноразово підмічала: його батько мав значно світліше волосся та був нижчим за Ервіна.

Одного разу Йоганна запропонувала поїхати з ним разом до ЧССР, але Ервін відмовився. Вона поїхала сама. У Празі побачила дім, де нібито зростав Ервін, його школу. Весь час за нею слідкували агенти StB.

Раз на кілька років Ервін відвідував рідних батьків. Вони дивувалися, звідки в сина такий модний одяг та чому він нічого не розповідає про роботу в Росії.

Працюючи на чеські спецслужби, Вацлав виконував завдання різного характеру. По перше, — стежив за королівською сім’єю, коли працював в готелі «Гілтон» і шпигував з останніх поверхів за Букінгемським палацом. Якось отримав завдання встановити засоби стеження безпосередньо в самому палаці, але зробити цього не зміг.

Та головною його місією було збирати дані про НАТО. З цим він справлявся блискуче. Йому вдалось зібрати важливу інформацію про сонари — гідроакустичні станції, що дозволяли відстежувати рух радянських підводних човнів. Він зміг проникнути на базу британських підводних човнів «Поларіс» в підводному дослідницькому центрі британського адміралтейства. Також збирав інформацію про програму «Зоряних війн».

Але під час слідства він заперечував свою причетність до чеської розвідки та не відкрив жодних фактів щодо своєї діяльності.

Підсудний без імені

4 березня 1989 року, на основі зібраних доказів, його було засуджено британським урядом до 10 років ув’язнення — допомогли свідчення пані ван Гаарлем. Але суд так і не дізнався його справжнього імені, аналіз ДНК довів крадіжку особистості Ервіна ван Гаарлема. Проте справжнього свого імені Вацлав не назвав. Преса прозвала його «агентом без імені».

Відбував термін ув’язнення екс-шпигун у в’язниці Паркхерст на острові Вайт. Співкамерники називали його Борисом, бо теж не знали його імені. З Йоганною зустрічатись не бажав, хоча вона намагалась домовитися про побачення. Потім він буде розповідати, що не відчуває жалю до Йоганни й засуджує за вчинок 1944 року, коли вона залишила сина в Чехословаччині.

Відсидів Вацлав Елінек тільки 5 років, чому сприяло закінчення холодної війни та його 40-денне голодування. 1992 року колишній політичний в’язень радянських таборів генерал Радован Прохазка сприяв депортації Вацлава до Чехії.

Що було далі:

• Спочатку Вацлав повернувся до батьків, але стосунки в сім’ї були напруженими через роки брехні. Батько переніс інсульт і ледь впізнавав сина, матір померла 1995-го від раку. Станом на 2016 рік він все ще живе у Празі. З його розповідей написано кілька книг: «Чеський шпигун Ервін ван Гаарлем» Ярослава Кменти та «Шпигун без імені» Джеффа Мейша.
• Йоганна намагалась знайти свого справжнього сина, але, відповідно до чеського закону про усиновлення, їй не могли назвати нового імені сина. Тоді вона звернулась на радіо. За допомогою запису голосу 4-річного Ервіна, який зберігався в архіві дитбудинку 1995 року знайшлись його чеські батьки. Вони передали сину, що його розшукує біологічна мати. 26 лютого 1992 року вони зустрілись в Брно. «У тебе гарні блакитні очі, як у батька», — сказала Йоганна ван Гаарлем при першій зустрічі.