Історія тактичних систем в футболі від «піраміди» до фіналу Ліги чемпіонів

Хосеп Гвардіола якось порівняв опис ігрових схем цифрами зі списком телефонних номерів. Кому ви зателефонуєте, щоб виграти у «Барселони»? Порівняння яскраве, але за Кубок Ліги чемпіонів у цьому році поборються команди тактичних фріків: Юргена Клоппа і Маурісіо Почеттіно. Дмитро Литвинов розповідає, що зробило футбол таким, яким 1 червня його можна буде побачити на «Воля Футбол +».

З моменту появи футбольних правил учасники кожного матчу намагалися дотримуватися якоїсь тактики. Звичайно, спочатку все зводилося до усних домовленостей між футболістами типу «ти тут, я там». Інститут тренерства в середині 19 століття був ще формальним, і найчастіше командою просто керував найдосвідченіший гравець.

2-3-5. Пірамідальний світ

Першою більш-менш чіткою і поширеною системою стала так звана «піраміда», при якій в захисті виступали два футболісти, три гравці знаходилися в центрі поля, а нападників було відразу п’ять.

Часом її появи вважаються 1880-і роки, а місцем зародження найчастіше називають Кембридж. Англійські університети тоді були інкубаторами всього нового, а майбутні вчені у вільний від лекцій час із задоволенням ганяли м’яча.

Центральною у всіх сенсах фігурою схеми був центрхав, який відповідав за переведення м’яча з оборони в атаку. Навколо таких людей, як лідери фіналістів першого чемпіонату світу уругваєць Хосе Андраде та аргентинець Луїс Монті, будувалася вся гра.

3-2-5. Ар-деко в футболі

Головною передумовою наступної футбольної революції стала зміна правила офсайду 1925 року. Раніше, щоб не потрапити в ситуацію «поза грою», форвард повинен був мати перед собою трьох гравців. Тепер офсайд фіксувався за двома.

Рішення прийняли, щоб збільшити результативність. І дійсно, не звикнувши до нових правил, захисники стабільно робили помилки. У сезоні 1927/28 років форвард «Евертона» Вільям Дін забив 60 голів в 39 матчах чемпіонату Англії. До цього вічного рекорду зараз нереально навіть наблизитися.

Ідея, як пристосуватися до нових правил, з’явилася у тренера «Арсеналу» Герберта Чепмена. Він відтягнув одного хавбека на захист.

Схема 3-2-5 передбачала трьох захисників, двох хавбеків і двох інсайдів, що атакували з глибини. Чистих нападників було троє: два флангових і центральний. Схема була схожа на поставлені одна на одну букви W і M. Чепмена багато критикували за прихильність до оборонного футболу, однак він не відмовився від ідеї й став перемагати.

Історик футболу Джонатан Вілсон порівнює практичність стилю «Арсеналу» зі стилем ар-деко, в якому побудований стадіон команди в Лондоні. «Арсенал» виграв чемпіонат в 1931, 1933 роках і не зупинився навіть після смерті Чепмена, який підчепив пневмонію в 1934-му. До кінця десятиліття «каноніри» стали чемпіонами Англії ще тричі. Спочатку суперники змирилися з «W-M», потім стали копіювати.

4-2-4. Футбол по-бразильськи

1950 року Бразилія приймала чемпіонат світу, де у вирішальній грі програла Уругваю. Перед матчем бразильці забили 23 голи в 5 матчах і вважалися фаворитами. Поразка справила оглушливий ефект. Місцевий драматург Нельсон Родрігес назвав гру «нашої Хіросімою».

Принцип «ви заб’єте скільки зможете, ми скільки захочемо» більше не працював, і бразильці вирішили зробити гру своїх команд збалансованішою. Так з’явилася ідея схеми 4-2-4. Один з колишніх інсайдів опускався в середину поля, а центральний півзахисник, який раніше концентрувався на обороні, йшов вперед. При цьому крайні захисники бразильців намагалися постійно підтримувати атаку.

Схему випробував ряд клубних команд, а 1958 року на чемпіонаті світу з нею грала збірна під керівництвом Вісенте Феола. Головною фігурою команди були не 17-річний Пеле і Гаррінча, які славилися в атаці, а колишній інсайд Діді, що діяв з глибини. Тоді Бразилія завоювала свій перший титул чемпіонів світу, а 1962 року повторила успіх.

4-4-2. Безкриле диво Альфа Ремсі

Британська схема «W-M» мала слабкість: якщо технічний противник обігравав двох хавбеків, то міг створити чисельну перевагу біля воріт супротивника, де залишалися три захисники.

На чемпіонаті світу 1962 року англійці поступилися бразильцям 1:3. Тоді навіть найбільші консерватори зрозуміли, що прийшов час міняти схему Чепмена, якій виповнилося вже 30 років.

До чемпіонату світу 1966 року, який проходив в Англії, тренер збірної Альф Ремсі прибрав зі складу флангових нападників, зате центр поля наситив чотирма гравцями. Двох форвардів попереду півзахисники підтримували з глибини поля. Команду іронічно прозвали «безкрилим дивом», але Ремсі дав результат: Англія першого і поки єдиного разу стала чемпіоном світу.

Цікаво, що ще до початку чемпіонату світу до тієї ж схеми прийшов тренер київського «Динамо» Віктор Маслов. Того ж 1966 року «Динамо» виграло чемпіонат і Кубок СРСР. Зараз Маслова у нас забувають, а в Англії називають одним з піонерів тактичної революції, важливим елементом якої став пресинг.

4-3-3. Тотальний футбол

У 1970-х ідеї Маслова і Ремсі розвинули «Аякс» та збірна Нідерландів. Тренер Рінус Міхелс мріяв максимально швидко позбавляти суперника простору, як голландці свого часу відвоювали у моря велику частину своєї території. Його гравці на початку розташовувалися за схемою 4-3-3, але протягом матчу намагалися створювати перевагу і відбирати м’яч в кожній точці поля.

Такий футбол прозвали «тотальним», він зробив універсалізм головною вимогою до гравців. Номінальний форвард Йохан Кройф грав по всьому полю, привів «Аякс» до трьох поспіль перемог в Кубку чемпіонів, а 1974 року дійшов з Нідерландами до фіналу чемпіонату світу.

Пізніше Кройф тренував «Барселону». Його найкращим учнем став Хосеп Гвардіола.

3-5-2. Німецька машина

З поширенням принципу універсалізації в 1980-х роках багато команд стали використовувати схему 3-5-2: один з центральних захисників підчищав огріхи партнерів, а за необхідності починав атаку команди. Так трансформувалася роль «ліберо», яку в 1970-х виконував лідер «Баварії» Франц Беккенбауер.

Фланги в 3-5-2 віддавалися на відкуп фізично потужним гравцям, які могли відпрацювати в захисті й підтримати напад. Німеччина брала участь у фіналах трьох чемпіонатів світу поспіль і виграла турнір 1990 року, коли Беккенбауер з гравця вже перетворився в тренера.

Пізніше систему активно використовували бразильці. Останнім її великим тріумфом стала перемога збірної Бразилії на чемпіонаті світу 2002 року.

4-1-2-1-2. «Жокей» Саккі та ромб «тата Карло»

В кінці 1980-х в європейському футболі домінував «Мілан». Власник команди Сільвіо Берлусконі довірив свій скарб Арріго Саккі. Той ніколи не грав професійно в футбол і почав кар’єру тренером сільської команди. Саккі говорив, що гарному жокею необов’язково мати досвід коня. Його головним принципом став мінімальний розрив між ігровими лініями.

Номінально «Мілан» грав за схемою 4-4-2, але центрхави Карло Анчелотті й Франк Райкард активно змінювали позиції. Один опускався вглиб поля, а другий висувався вперед, де допомагав своїм нападникам або кидався відбирати м’яч у чужих. Таким чином схема команди нагадувала ромб.

Коли Анчелотті сам став тренером «Мілана», він повернувся до системи ромба. Роль відтягнутого півзахисника у нього виконував Андреа Пірло, який раніше грав атакуючого хавбека. У 2003–2007 роках «Мілан» тричі грав у фіналі Ліги чемпіонів, виграв двічі та один раз поступився «Ліверпулю» по пенальті.

4-2-3-1. Від «Севільї» до «Гренади»

В кінці минулого століття в Іспанії набула популярності схема 4-2-3-1, яка давала можливість поліпшити баланс в середині поля. Два центрхава відходили трохи глибше, один був орієнтований на руйнування, другий на розвиток атаки. Флангові гравці зміщувалися в центр, коли виникала потреба. На одній лінії з ними діяв футболіст, який підтримував форварда з глибини.

Основними провідниками 4-2-3-1 були «Депортіво» і «Валенсія» — чемпіони Іспанії 2000, 2002 і 2004 років. Мадридський «Реал» в той час тричі перемагав в Лізі чемпіонів, але використовував інші схеми.

Ставши тренером збірної Іспанії, колишній тренер «Реала» Вісенте дель Боске впровадив 4-2-3-1 перед чемпіонатом світу 2010 року і привів національну команду до першого Кубку. За тією ж системою грали в фіналі голландці, а після програшу зазнали нещадної критики Кройфа за відмову від класики 4-3-3.

Що ми побачимо у фіналі Ліги чемпіонів

Від «Ліверпуля» чекаємо 4-3-3. Центрфорвард Фірміно, як багато років тому Кройф, буде йти вглиб. З флангів нести небезпеку до воріт «Тоттенхема» стануть Салах і Мане.

«Тоттенхем», швидше за все, виставить 4-2-3-1. З цією системою команда пройшла «Аякс» в півфіналі, з нею ж закінчувала останній матч з «Ліверпулем» в чемпіонаті. Тоді, невдало розпочавши з 3 захисниками, команда Почеттіно змінила шикування і ледь не перемогла.

Ось це вміння змінювати тактику на ходу — головний тренд топового сучасного футболу. Чим краще гравці розуміють свої ролі, тим швидше вони перебудовуються, тим частіше перемагають їхні команди.

Послуга «Воля Футбол +» дозволяє абонентам ВОЛЯ дивитися всі матчі Ліги чемпіонів та Ліги Європи УЄФА в прямому ефірі або в записі: без реклами й, за бажанням, навіть без голосу коментатора, щоб відчути ефект присутності на стадіоні.

1 червня вмикайте в телевізорах або смартфонах трансляцію матчу «Тоттенхем» — «Ліверпуль» і зі знанням історії прокоментуйте друзям тактику, яку оберуть команди.