Правда і вигадка у серіалі «Чорнобиль»
3 червня вийшла остання серія мінісеріалу «Чорнобиль» від HBO, поставивши крапку в тій версії катастрофи, яку вибрали автори. Ми не будемо критикувати серіал або захоплюватися ним. Просто пройдемося основними історичним моментам, на яких будувався сюжет. Спойлерів немає, результати катастрофи ви знаєте.
Легасов vs. Дятлов
Червоною ниткою через весь серіал йде протистояння заступника головного інженера з експлуатації Чорнобильської АЕС Анатолія Дятлова і першого заступника директора Інституту атомної енергії Валерія Легасова. В серіалі цей конфлікт показаний дуже характерно — м’який обізнаний Легасов проти черствого і жорсткого Дятлова. В реальності ж колеги по службі описували характер Дятлова інакше.
«Анатолій Степанович не дозволяв ні собі, ні іншим в його присутності проводити розборки з персоналом, що припустився помилок і знаходиться в цей момент на робочому місці», — однозначно висловився Державний інспектор з ядерної безпеки України Анатолій Крят.
Суворість начальника і безпричинне хамство — не одне й те саме. Але суть конфлікту двох енергетиків насправді набагато глибша — це протистояння двох версій причин аварії. Дятлов, якого було визнано винним за ч.2 ст.220 КК УРСР
і який 4 роки провів у колонії, до своєї смерті 1995 року стверджував, що аварія сталася «через фізичні характеристики реактора, особливості конструкції органів регулювання і виведення реактора в позарегламентний стан». Тобто, головною причиною катастрофи були не дії персоналу станції, а безпосередні недоліки в самому реакторі.
Основна версія, яку академік Легасов і озвучив на конференції МАГАТЕ
у Відні, покладала всю відповідальність саме на персонал станції: «Першопричиною аварії стало вкрай малоймовірне поєднання порушень порядку і режиму експлуатації». Версії радикально суперечать одна одній.
Причини аварії
Згідно із сюжетом серіалу, аварія на ЧАЕС сталася за сукупністю причин — хиби персоналу станції та помилки в конструкції самого реактора. Для того, щоб розібратися в цьому питанні, потрібно звернутися до офіційних звітів у справі.
Повноцінної картини подій 26 квітня 1986 року на ЧАЕС, секунда за секундою, немає досі. Комісія МАГАТЕ намагалася відновити події, але в ланцюжку залишалося багато елементів, які експертам доводилося вираховувати математично, оскільки перевірених свідчень учасників не було. Згідно з доповіддю «Інформація про аварію на Чорнобильській АЕС та її наслідки, підготовлена для МАГАТЕ» (INSAG-1), опублікованою 1986 року, помилки слід шукати саме в діях Дятлова і його підлеглих.
Але вже 1993 року звіт МАГАТЕ INSAG-7 поставив під сумнів офіційну радянську версію. Згідно з цим звітом, в 01 год 23 хв 04 сек 26.04.1986 року на четвертому реакторі ЧАЕС почалися планові випробування потужності. Ніхто достеменно не знає, що саме в цей час відбувалося з реактором, але математичне моделювання ситуації різними групами вчених зі США та СРСР показало, що: «ані потужність реактора, ані інші параметри реакторної установки… не вимагали будь-якого втручання ні персоналу, ні запобіжних пристроїв протягом періоду від початку випробувань до натискання кнопки АЗ-5». Тобто, якщо випробування і пішли не за планом, персонал станції про це не знав, з їхнього боку ніяких порушень правил не було. Крім того, комісія з’ясувала, що регламент і правила, за якими діяв персонал, містили цілий ряд неточностей і розпливчастих пунктів. Тому звинувачувати когось в недотриманні таких пунктів, неможливо.
А далі відбувається найзагадковіша точка цієї історії — запуск аварійного захисту реактора, тієї самої кнопки АЗ-5. Комісія встановила, що аварійний захист було запущено в 01 год 23 хв 40 сек. У документі комісії 1993 року сказано: «Вихідною подією аварії стало натиснення кнопки АЗ-5 в умовах, які склалися в реакторі РБМК
−1000 за його низької потужності й вилучення з реактора стрижнів РР
понад допустиму їхню кількість». Але з якої причини кнопку було натиснуто, достеменно невідомо.
Конструктивний недолік реактора РВПК–1000, про який йде мова в п’ятій серії «Чорнобиля», існує. Це так званий «кінцевий ефект». Якщо він і не був головною причиною аварії, то точно був однією із. Після запуску аварійного захисту, до активної зони реактора опускаються стрижні, які повинні його «заспокоїти». Але конструкція була такою, що перед «спокоєм», відбувалося, навпаки, його короткочасне «перезбудження». За звичайної ситуації це було некритично, але за певного збігу обставин, дійсно могло спрацювати як детонатор.
Про небезпеку конструкції реактора знали задовго до аварії на ЧАЕС. Але в інструкціях персоналу про це не було ні слова. Невідомо, чи міг знати Дятлов про таку особливість реактора.
«За певного складу активної зони та профілю поля енерговиділення це могло привести до утворення локальної критичної маси. Головному конструктору і Науковому керівнику цей ефект був відомий до аварії. Експериментально він був виявлений при проведенні фізичних пусків 1 блоку Ігналінської та 4 блоку Чорнобильської АЕС у листопаді-грудні 1983 р., Тобто майже за 2,5 роки до катастрофи» (звіт INSAG-7).
Число жертв
В кінці останньої серії «Чорнобиля» глядачам розповідають про подальшу долю реальних учасників подій. Приблизний підрахунок загального числа жертв, за версією авторів серіалу, — від 4 000 до 93 000 чоловік. Підрахувати кількість людей, на яких вплинула аварія на ЧАЕС, дійсно дуже складно. Оцінити можна тільки число загиблих, але не вплив на здоров’я і зниження імунітету населення в цілому.
Згідно з висновком Всесвітньої організації охорони здоров’я 2005 року, від радіоактивного забруднення загинуло до 4000 чоловік, але постраждало набагато більше — опромінення отримали 220 тисяч ліквідаторів і невстановлена кількість жителів наближених районів Білорусі, Росії та України. Як зазначається у висновку, з 4 тисяч дітей, хворих на рак щитоподібної залози в той період, померло дев’ятеро.
Згідно з висновками Чорнобильського форуму ВООЗ і МАГАТЕ, що були опубліковані 2006 року, відокремити захворюваність через аварію на ЧАЕС від захворюваності з інших причин вже немає можливості. Всього в забрудненій зоні опинилося до 5 мільйонів чоловік.
Замість висновків
Серіал починається з того, що академік Легасов зачитує якесь звернення на магнітофон, а потім накладає на себе руки. Таке звернення дійсно існує. Воно ясно говорить про те, що вчений сумнівався в офіційній версії, яку сам же відстоював на конференції у Відні 1986 року.
У касетних записах, які залишив Валерій Легасов перед смертю, є повний опис його бачення всієї чорнобильської історії. Зокрема й думка щодо винних у катастрофі:
«Звичайно, ось ті кого засудили вже в Чорнобилі, вони злочинці, тому що вони вчинили неймовірні дії і їх засудили за скоєне законно. Зараз же ведеться слідство (дорозслідування) і будуть, мабуть, судити, я так думаю (принаймні, з моєї точки зору повинні судити), конструкторів цього типу реактора РБМК, які допустили, щонайменше три грубі помилки в конструкції цього реактора. Грубі, причому, помилки…»
Але головними злочинцями Легасов називав «керівників енергетики 60-х років», які приймали рішення будувати атомні станції без спеціальних захисних ковпаків. Тому що такий захист робив будівництво дорожче на 25–30%. Там же академік перераховує три найважливіші чинники безпеки атомної енергетики:
- максимально надійний реактор;
- максимально надійна експлуатація, тобто навчений дисциплінований персонал і чіткі правила для нього;
- ковпак на реакторі, який обмежить ураження невеликою зоною, якщо щось все-таки трапиться.
Не виключено, що до аварії на Чорнобильській АЕС призвело порушення всіх трьох пунктів. Реактор РБМК–1000 виявився ненадійним, мав конструктивні недоліки. Персонал про ці недоліки не був попереджений і не зорієнтувався в складній ситуації. Захисного ковпака на реакторі не було, тому радіоактивне забруднення накрило велику територію. Практично всі наявні версії катастрофи вкладаються в цю схему.
Валерія Легасова знайшли в зашморгу у власній квартирі 27 квітня 1988 року, рівно через два роки після катастрофи на Чорнобильській АЕС.