50 відтінків коричневого: історії про лайно
Щит від радіації, джерело багатства, зброя та поживна основа — все це про фекалії.
Гівняна війна
У Стародавній Японії діяла каналізація відкритого типу: система наземних каналів виносила фекалії прямо на рисові поля. Власникам туалетів платили за постачання людських відходів на благо сільського господарства. Гною для цього не вистачало, тому що поголів’я великої худоби в острівній країні було дуже невеликим.
У 16 столітті лайно піднялося в статусі ще вище: важливе добриво стало стратегічною сировиною. Європейці завезли в Японію вогнепальну зброю, ефективність якої швидко оцінили самураї. Родовищ селітри, необхідної для виробництва пороху, в країні не було. Тому хімікат задорого експортували з-за моря або синтезували з використанням фекалій.
Відстійники з матеріалом, що призначалися для потреб військової промисловості, існували в Японії до середини 19 століття. Об’єкти охороняла спеціальна служба.
В ході еволюції вид Homo sapiens розвинув відторгнення до вигляду і запаху фекалій. Це береже людей від вживання в їжу забруднених, небезпечних для здоров’я продуктів. Давній рефлекс використовували для оборони й штурму фортець. Лайном наповнювали захисні рови, поливали ворогів зі стін, бочки з нечистотами закидали катапультами в обложені міста.
У вересні 2013 року про цей досвід згадали на Філіппінах. Бойовики з Нової народної армії підірвали армійський патруль бомбою з фекальною начинкою. В результаті теракту сім військових потрапили в лікарні з легкими травмами. Найсильніше постраждав їхній моральний дух.
Проблеми білих людей
На початку 19 століття разом зі зливними туалетами Лондон отримав нову систему каналізації. Тепер всі фекалії городян змивалися в річку, куди вже давно потрапляли стоки з вулиць, заводів і скотобоєнь.
Влітку 1858 року від сильної спеки лайно в Темзі заграло, канали забилися, і нечистоти потекли назад у місто. Рятуючись від смороду, жителі завішували вікна ганчірками, вимоченими в дезінфікуючих сумішах. Нічого не допомагало. Почалася масова втеча людей з Лондона.
Ситуацію врятували сильні дощі, які змили нечистоти з вулиць. Парламент, тим часом, постановив будувати в столиці резервуари, де фекалії б відстоювалися і потім йшли на добрива.
Смердючий бізнес
Після розкладання амінокислот в кишківнику людини утворюється безліч органічних сполук. Дві з них, індол і скатол, відповідальні за насичений запах людських фекалій. Ці ж речовини містяться в ефірних оліях жасмину, цитрусових, деяких інших квітів. У невеликих концентраціях вони пахнуть для нас приємно і широко використовуються в парфумерії. У середовищі парфумерів ступінь «туалетності» запаху називають індольністю.
1877 року німецький лікар і хімік Людвіг Брігер виявив скатол у людському кишківнику, а на початку 20 століття парфумери зробили його частиною своїх ароматичних сумішей. За офіційною інформацією, зараз його добувають із квітів.
1961 року великі статки на екскрементах сколотив італійський художник П’єро Мандзоні. Він продав 90 закритих консервних банок з етикеткою «Лайно художника». Кожна банка продавалася за ціною золотого злитка такої самої ваги.
«Всім цим міланським буржуазним свиням подобається тільки лайно», — заявив художник.
Пізніше стверджували, ніби в банках був гіпс, але ніхто з покупців не поскаржився на обман.
На благо науки
1958 року в США провели першу успішну пересадку донорського калу. Подібний метод давав швидкі позитивні результати при лікуванні важких кишкових розладів. Єдине, що заважало методу стати популярним — упередження людей до лайна.
Уже в наш час фахівці NASA спробували використовувати екскременти для захисту астронавтів від радіації. Проєкт «Водна Стіна» 2013 року, передбачає створення в обшивці космічних кораблів місткостей для води, які під час польоту поступово замінять фекалії. Відходи стануть захисним екраном, а після перероблення допоможуть забезпечити екіпаж водою. Технологію планують застосувати для корабля, на якому люди вперше відправляться на Марс.
Читайте далі про стамеску з лайна та інші подвиги полярника Петера Фрейхена.
Автор: Тетяна Сорокіна-Поддубняк