Чортківська офензива. Чому українці так і не відбили Львів?

З кінця 1918 року триває Польсько-українська війна: Західноукраїнська Народна Республіка бореться за своє існування проти Польщі, яку підтримують держави-переможниці в Першій світовій. Тактичне становище на початку червня 1919 року важке — українці втратили майже всю територію Галичини.

На той момент Українська Галицька армія мала близько 25 тисяч багнетів, 600 шабель, 150 гармат — поляки мали значно більше. Після невдалої Вовчухівської операції галицьке військо було затиснуте в трикутнику між річками Збруч, Дністер і залізницею Гусятин–Чортків. ЗУНР вдалася до радикальних кроків: уряд склав повноваження, президента Євгена Петрушевича призначили диктатором, було вирішено наступати.

До наступу українці підготувалися ґрунтовно: організували ефективну аеророзвідку й створили сильну корпусну артилерійську групу з 64 гармат, що діяла в напрямку головного удару. Офензива почалася 7 червня, вже 8-го було взято Чортків. Поляки спробували відбити місто, але Сокальська бригада разом з 5-м гарматним полком відбила контрнаступ. 9 червня командувачем УГА замість полковника російської армії Михайла Омеляновича-Павленка, якого відрядили до армії УНР, став царський генерал-майор Олександр Греков. Він переконав Петрушевича, що ще можна спробувати повернути Львів.

Під керівництвом Грекова галичани розвинули початковий успіх. 7 польських батальйонів не змогли втримати Бучач — 11 червня до міста зайшли українські війська. Поляки створили групу військ для оборони Тернополя. Два дні його штурмували 1-й і 2-й корпуси УГА. Вирішальну роль зіграв вдалий удар 1-ї бригади Українських січових стрільців — 15 червня місто перейшло до рук ЗУНР.

В бою під Нижневом українські бійці ефективно використовують щойно створений легкий бронепоїзд: за підтримки 6 його кулеметів піхотні підрозділи УГА відкидають поляків за Дністер. 21 червня галицьке військо займає Бережани — долю бою вирішує вміла концентрація артилерійської потуги. 22-го поляки полишають Золочів. Північніше 1-й корпус 24 червня успішно бере Броди.

Польські війська відступають вже на 120 км, до Львова лишається близько 50 км.

Продовженню наступу українців завадили брак боєприпасів, особливо — піхотної амуніції, та відсутність свіжих підкріплень. В той самий час командування польськими силами взяв на себе сам начальник держави Юзеф Пілсудський. Вже 28 червня, підтягнувши нові сили й перегрупувавшись, поляки переходять в контрнаступ по всьому фронті. Майже 40 тисячам протистоїть менш як 24 тисяч українців. Однак Греків не здається — силами 3-го корпусу намагається наступати на Львів, але йому в тил заходить 4-та польська дивізія — корпусу ледь вдається уникнути розгрому. Шансів на перемогу вже нема — УГА з боями відходить на схід.

8 липня Петрушевич домовився з Петлюрою про евакуацію галицьких сил на територію УНР.  Всі 13 бригад армії ЗУНР переходять Збруч. Там вони приєднаються до боротьби проти більшовиків.

Що було далі

• До кінця 1919 року бригади УГА воювали за УНР проти більшовиків. Однак восени жахлива епідемія тифу вивела з лав армії до 90 % солдат.
• Виснажена УГА в листопаді 1919 року підписує сепаратну угоду зі Збройними силами Півдня Росії Антона Денікіна та переходить на їхній бік за умови того, що не воюватиме проти частин УНР.
• В лютому 1920 року близько 5 тисяч бійців УГА, що залишалися в строю, вливаються до складу Червоної армії — створюється Червона Українська Галицька армія (ЧУГА). «Червоні» розбили «білих», а виснажені хворобами воїни УГА, які не могли повернутися до захопленої поляками Галичини, вимушені були домовлятися з більшовиками.
• Навесні 1920 року, під час боїв проти поляків, підрозділи ЧУГА потрапили до польського полону: солдатів і унтерофіцерів відпустили, а офіцерів інтернували в таборі в Тухолі. Армія ЗУНР перестала існувати.

Читайте далі про помилки 1918 року в Україні.

На обкладинці: вояки Української Галицької армії, 1918 рік