Це не анекдот: як естонські «фашисти» запізнилися на переворот
Естонські землі увійшли до складу Росії за два місяці до того, як вона стала імперією — 10 вересеня 1721 року був підписаний Ніштадтський мирний договір, який фактично завершив Північну війну
. Швеція передала Росії землі від сучасної Латвії до Карелії. Надія на власну державу з’явилася в естонців тільки 1917 року, коли імперія почала розвалюватися. Їм вдалося, але не без пригод.
Дві окупації
З січня 1918 року почалися активні спроби здобути державність, але вже до початку березня всю Естонію окупували німецькі війська. Тільки в листопаді 1918-го із закінченням Першої світової, естонці змогли сформувати власний Тимчасовий уряд під головуванням відомого політика і юриста Костянтина Пятса. Але через місяць почався наступ більшовиків, який підтримали естонські комуністи.
Отже, грудень 1918 року. Ревель
у стані облоги — більшовики вже взяли Юр’єв (Тарту) і повним ходом наступали на столицю незалежної Естонії. Щоб їм перешкодити, сотні школярів і студентів вступають у добровольчі загони. Серед них — випускник школи Пеетрі, дев’ятнадцятирічний Артур Сірк. Навряд чи майбутній лейтенант і кавалер «Хреста Свободи» міг тоді здогадуватися, що через кілька років стане лідером популярного в Естонії праворадикального руху.
Проблеми вільної Естонії
Більшовикам не вдалося перемогти, 2 лютого 1920 року уклали мирний договір, в якому РРФСР й Естонська республіка визнавали існування одна одної. Війну з «совітами» естонці назвали Визвольною. Естонська конституція, прийнята Установчими зборами в червні того ж року, вважалася однією з найдемократичніших в Європі. Парламент (Riigikogu) мав широкі повноваження: контролював судову та виконавчу гілки влади. Право на народні ініціативи та референдуми було закріплено в Конституції, а уряд звітував тільки перед виборним органом.
Однак саме Конституція стала причиною нестабільності політичного режиму в Естонії — з 1920-го по 1933 рік у країні змінилося 23 уряди. Величезна кількість партій не могли сформувати стабільну коаліцію, а більшість законодавчих ініціатив провалювалися. Державний старійшина Естонії — голова держави — переобирався 15 разів. Чотири рази цю посаду обіймав той самий Костянтин Пятс.
Саме в ці неспокійні для країни роки на перший план політичного життя країни виходить Естонський союз учасників Визвольної війни. Більш поширена назва цього руху — «вапси».
Великі плани та хитрість диктатора
Організація ветеранів з’явилася відразу після війни. Спочатку це були гуртки відставних офіцерів і просто клуби за інтересами. Однак лідери руху «вапсів», відставний генерал Андерс Ларка і вже відомий адвокат Артур Сірк, 1930 року трансформували аполітичну організацію в політичну партію. Мітинги й політичні акції «вапсів» нагадували партійні з’їзди фашистів або націонал-соціалістів — ті ж римські вітання і чорні берети, як обов’язковий атрибут, що нагадував про військове минуле. На відміну від прихильників Гітлера, Ларка і Сірк не висували расистські гасла. Навпаки, в найбільш важливий момент їхньої політичної історії, коли йшла підготовка до референдуму, присвяченому зміні конституції, члени руху намагалися домогтися прихильності етнічних росіян на сході країни.
У 1932–1933 роках вирішувалася доля Естонії. Політичні партії висували свої пропозиції щодо зміни конституції країни. Два проєкти зазнали невдачі на всенародних референдумах, і саме в цей час «вапси» взяли ініціативу у свої руки.
Вони підготували свою програму змін основного закону, попри офіційну заборону їхньої партії 1933 року. Більш того, дії уряду, спрямовані проти руху, викликали обурення в народу. Згідно з їхнім проєктом парламент скорочувався від 100 до 50 депутатів, а Державний старійшина наділявся диктаторськими повноваженнями, за аналогією з вождями Третього райху і фашистської Італії. Якщо за Конституцією 1920 року парламент мав право відправити старійшину у відставку, то за проєктом «вапсів» вже старійшина міг розпустити парламент у будь-який момент.
У жовтні 1933 року конституційний проєкт «вапсів» схвалили 73 % голосів виборців — це був тріумф партії. Костянтин Пятс, який проєкт підтримав, став главою держави вп’яте. У січні 1934 року «вапси» перемогли на муніципальних виборах в трьох найбільших містах країни — Таллінні, Тарту й Нарві. Здавалося, що на виборах в березні 1934 року має перемогти Андерс Ларка, настільки сильною була народна підтримка.
Але Костянтин Пятс виявився хитрішим. Нова Конституція за проєктом «вапсів» набрала чинності з січня 1934 року народження, за три місяці до виборів. Тому нові розширені повноваження отримав саме Пятс. З моменту вступу в силу нової Конституції він вважався прем’єр-міністром із тимчасовими повноваженнями Державного старійшини. У березні, замість виборів, він влаштував військовий переворот, ввів у країні надзвичайний стан і заборонив діяльність політичних партій, в тому числі й «вапсів».
Аж до приєднання до СРСР 1940 року в Естонії тримався авторитарний режим. Костянтин Пятс повністю поділяв погляди Сірка та Ларки на необхідність диктаторських повноважень у глави держави. Ось тільки в цій ролі він бачив себе, а самих ветеранів витиснув із політичного життя.
Що було далі:
- Майже відразу після перевороту 400 «вапсів» заарештували, але незабаром відпустили. 1935 року Сірк і Ларка спробували взяти реванш у Пятса, проте змову було розкрито. 39 «вапсів» постали перед судом, обвинувачені в спробі державного перевороту. Серед підсудних не було Сірка — він зумів утекти з-під арешту в Фінляндію.
- 31 липня 1937 Артур Сірк випав з вікна своєї квартири в Люксембурзі й помер від отриманих травм. Поліція повідомила про самогубство, проте не виключено, що колишнього лідера «вапсів» прибрав Пятс. Генерал Ларка на той час вийшов на свободу і більше не ліз у велику політику.
- 1940 року Естонія в результаті перевороту стане частиною СРСР. І колишній генерал Ларка, і колишній диктатор Пятс опиняться в руках НКВД. Перший помре через два роки у в’язниці в Кіровській області, другий — 1956 року в психіатричній клініці у Тверській області.
Читайте далі, що пов’язувало Скоропадського, Врангеля і Маннергейма.
Автор: Микита Ніколаєв