Як розлучалися в Османській імперії: судові справи 16 століття

Сімейні відносини в Османській імперії регулювалися правом шаріату. Шлюб в ісламі не мав священного характеру, тому його можна було розірвати. Легко це зробити дозволялося лише чоловікам, і вони часто зловживали цим правом. А от жінкам, аби розлучитися, доводилося йти на фантастичні хитрощі. Про особливості розлучень в Османській імперії та курйозні випадки розповідає письменниця, дослідниця турецької історії Олександра Шутко.

Шлюбні схеми чоловіків

Одноосібне право на розлучення мав чоловік, якому достатньо було тричі сказати перед дружиною «Розлучаюся», і шлюб припиняв існувати. Дружина у статусі колишньої отримувала обговорені до шлюбу гроші та майно й могла знову виходити заміж. Бувало, що османський чоловік, відійшовши від гніву, пробачав жінці та одружувався з нею вдруге й втретє. Але вчетверте чоловік міг повернути дружину лише після «проміжного» шлюбу. Тобто жінка мала вийти заміж за іншого чоловіка і, розділивши з ним ложе, отримати розлучення.Така практика стримувала чоловіків від багаторазових розлучень з однією і тією ж жінкою.

Непутящі чоловіки намагалися обійти такі правила і йшли на різні хитрощі, аби колишня жінка не вступала в інтимні стосунки з «проміжним» чоловіком. Свідченням тому є справа, яку за правління султана Сулеймана Пишного розглядав найвідоміший шейх уль-іслам Абусууд-ефенді. Один чоловік за порадою помічника судді зрікся ісламської віри, щоб не виконувати шлюбні зобов’язання, визначені шаріатом. Навернувшись знову в іслам, він вважав, що не відповідатиме за колишні зобов’язання і зможе безперешкодно одружитися із колишньою дружиною вчетверте. Абусууд наказав стратити помічника судді за незаконну пораду й чоловіка за віровідступництво, адже відречення від ісламу каралося смертю.

Інший чоловік домовився з першим-ліпшим перехожим у Стамбулі про фіктивний шлюб із його колишньою дружиною та розлучення з нею наступного ж ранку, щоби швиденько одружитися вчетверте. Той погодився. Утім, зранку уже дружина не захотіла повертатися до свого колишнього, їй дуже сподобалася шлюбна ніч із новим чоловіком. Про цей випадок згадував у 17 столітті Поль Рікот – секретар британського посла у Стамбулі.

Жіночі скарги

Мусульманки теж могли розлучатися, але лише за рішенням суду у разі порушення умов, виписаних у шлюбному контакті, фізичного знущання й імпотенції чоловіка. Утім, в останніх двох випадках судді не квапилися з прийняттям рішення про розлучення.

Якщо дружина скаржилася на імпотенцію чоловіка, то суд вважав: статева неспроможність має бути зафіксована під час першої шлюбної ночі, а не проявитися пізніше. Навіть в цьому випадку суддя давав чоловікові рік на консумацію шлюбу — успішний статевий акт. Якщо він не справлявся за рік, відбувалося розлучення.

За такою ж формулою судді діяли й у випадку побиття дружин чоловіками. За законами ісламу в Османській імперії дозволялося легке фізичне покарання дружини, але за наявністю причин для цього, як от погана поведінка. Чоловік не міг бити дружину, перебуваючи у гніві. Спершу він мав попередити її усно. Якщо це не подіяло, почати спати від неї окремо. Не отримавши позитивного результату, він мав право вдарити жінку, але легенько і не по обличчю.

Коли чоловік сильно лупцював дружину, вона мала право поскаржитися на нього до суду, який зазвичай робив йому попередження. У разі повторення побоїв дружина автоматично вважалася розлученою зі збереженням матеріальних прав на своє утримання.

Якось у 1550-х роках Абусууду-ефенді надіслали на розгляд запитання: «Зейд б’є свою невинну дружину Хінд. Амр сказав йому: „Це не по шаріату, навіщо ти б’єш її?“. Зейд відповів: „Я не визнаю шаріат!“. Що в цьому випадку слід робити?» Суддя обурено відповів: «Зейд в такому випадку – віровідступник. Хінд стає розведеною остаточно і може вийти заміж за кого забажає». Однак, у цьому випадку гріх чоловіка був не в тому, що він бив дружину, а в публічному запереченні шаріату.

Муфтій, що дає поради з приводу сексуального життя, 1721 рік. Джерело: Khayr Allāh Khayrī Jāwush Zādah / Khamsa by Atai (Walters MS 666)

Виняткові права султан

Розірвати шлюб без рішення суду могли лише доньки османських правителів. Достатньо було тричі промовити «Розлучаюся». Так зробила сестра султана Сулеймана Пишного Шах-і-Хубан яка не стерпіла недостойної поведінки чоловіка – великого візира Лютфі-паші. Він без дозволу суду наказав випалювати повіям статеві органи, а на закиди дружини, що це – незаконно, підняв на неї руку. Лютфі-паша втратив статус зятя султана і посаду великого візира та доживав віку у вигнанні.

1922 року зять останнього османського султана, знаний дипломат Ісмаїл Хаккі Окдай-бей без попередження покинув дружину Ульвіє-султан із малою дитиною – втік від неї на війну. Це образило султану, яка після п’яти місяців чекання у присутності муфтія дала чоловікові розлучення. Про це Ісмаїл дізнався з османських газет. Але розлучення не вплинуло на його кар’єру. Він продовжив виконувати обов’язки високопоставленого дипломата Османської імперії за кордоном та одружився вдруге.

У гіршій ситуації опинився у 16 столітті відважний воїн та намісник Боснії Балі-бей. Його дружина, онучка султана Баязида ІІ Девлетшах-хатун, за його відсутності у Стамбулі завела коханця – молодого хафіза, від якого завагітніла та народила доньку.

До стамбульського судді дійшли чутки про зраду дружини Балі-бея. Він викликав її коханця та засудив його до побиття палицею. Але той втік від покарання до Едірне, де захворів на лихоманку та помер. А Девлетшах невдовзі знайшла розраду в обіймах його молодшого брата, якого невдовзі покарали побиттям палицею до смерті за хтивість. Невтішна Девлетшах пішла на могилу загиблого коханця, відкопала його тіло і, ніби божевільна, намагалася кохатися з ним.

Стамбульський суддя не наважувався її покарати, оскільки вона була султанського роду, тому написав листа чинному султанові Селіму І Грізному. Яке він прийняв рішення у цій справі, на жаль, невідомо. Утім, знаємо, що бути розлученою в Османській імперії не вважалося чимось ганебним для жінки, оскільки розірвання шлюбу тоді було звичним явищем. Після розлучення жінки отримували від колишніх чоловіків гроші й майно, яким вільно володіли, та могли знову вийти заміж.

З падінням Османської імперії у Турецькій республіці відмовилися від законів шаріату. Сімейне право сучасних турків регулюється цивільним кодексом. Розлучення у Туреччині можна отримати лише через суд.

Читайте далі як розлучалися шляхтичі Речі Посполитої.

 

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter