Як розлучалися в Османській імперії: судові справи 16 століття

Сімейні відносини в Османській імперії регулювалися правом шаріату. Шлюб в ісламі не мав священного характеру, тому його можна було розірвати. Легко це зробити дозволялося лише чоловікам, і вони часто зловживали цим правом. А от жінкам, аби розлучитися, доводилося йти на фантастичні хитрощі. Про особливості розлучень в Османській імперії та курйозні випадки розповідає письменниця, дослідниця турецької історії Олександра Шутко.

Шлюбні схеми чоловіків

Одноосібне право на розлучення мав чоловік, якому достатньо було тричі сказати перед дружиною «Розлучаюся», і шлюб припиняв існувати. Дружина у статусі колишньої отримувала обговорені до шлюбу гроші та майно й могла знову виходити заміж. Бувало, що османський чоловік, відійшовши від гніву, пробачав жінці та одружувався з нею вдруге й втретє. Але вчетверте чоловік міг повернути дружину лише після «проміжного» шлюбу. Тобто жінка мала вийти заміж за іншого чоловіка і, розділивши з ним ложе, отримати розлучення.Така практика стримувала чоловіків від багаторазових розлучень з однією і тією ж жінкою.

Непутящі чоловіки намагалися обійти такі правила і йшли на різні хитрощі, аби колишня жінка не вступала в інтимні стосунки з «проміжним» чоловіком. Свідченням тому є справа, яку за правління султана Сулеймана Пишного розглядав найвідоміший шейх уль-іслам Абусууд-ефенді. Один чоловік за порадою помічника судді зрікся ісламської віри, щоб не виконувати шлюбні зобов’язання, визначені шаріатом. Навернувшись знову в іслам, він вважав, що не відповідатиме за колишні зобов’язання і зможе безперешкодно одружитися із колишньою дружиною вчетверте. Абусууд наказав стратити помічника судді за незаконну пораду й чоловіка за віровідступництво, адже відречення від ісламу каралося смертю.

Інший чоловік домовився з першим-ліпшим перехожим у Стамбулі про фіктивний шлюб із його колишньою дружиною та розлучення з нею наступного ж ранку, щоби швиденько одружитися вчетверте. Той погодився. Утім, зранку уже дружина не захотіла повертатися до свого колишнього, їй дуже сподобалася шлюбна ніч із новим чоловіком. Про цей випадок згадував у 17 столітті Поль Рікот – секретар британського посла у Стамбулі.

Жіночі скарги

Мусульманки теж могли розлучатися, але лише за рішенням суду у разі порушення умов, виписаних у шлюбному контакті, фізичного знущання й імпотенції чоловіка. Утім, в останніх двох випадках судді не квапилися з прийняттям рішення про розлучення.

Якщо дружина скаржилася на імпотенцію чоловіка, то суд вважав: статева неспроможність має бути зафіксована під час першої шлюбної ночі, а не проявитися пізніше. Навіть в цьому випадку суддя давав чоловікові рік на консумацію шлюбу — успішний статевий акт. Якщо він не справлявся за рік, відбувалося розлучення.

За такою ж формулою судді діяли й у випадку побиття дружин чоловіками. За законами ісламу в Османській імперії дозволялося легке фізичне покарання дружини, але за наявністю причин для цього, як от погана поведінка. Чоловік не міг бити дружину, перебуваючи у гніві. Спершу він мав попередити її усно. Якщо це не подіяло, почати спати від неї окремо. Не отримавши позитивного результату, він мав право вдарити жінку, але легенько і не по обличчю.

Коли чоловік сильно лупцював дружину, вона мала право поскаржитися на нього до суду, який зазвичай робив йому попередження. У разі повторення побоїв дружина автоматично вважалася розлученою зі збереженням матеріальних прав на своє утримання.

Якось у 1550-х роках Абусууду-ефенді надіслали на розгляд запитання: «Зейд б’є свою невинну дружину Хінд. Амр сказав йому: „Це не по шаріату, навіщо ти б’єш її?“. Зейд відповів: „Я не визнаю шаріат!“. Що в цьому випадку слід робити?» Суддя обурено відповів: «Зейд в такому випадку – віровідступник. Хінд стає розведеною остаточно і може вийти заміж за кого забажає». Однак, у цьому випадку гріх чоловіка був не в тому, що він бив дружину, а в публічному запереченні шаріату.

Виняткові права султан

Розірвати шлюб без рішення суду могли лише доньки османських правителів. Достатньо було тричі промовити «Розлучаюся». Так зробила сестра султана Сулеймана Пишного Шах-і-Хубан яка не стерпіла недостойної поведінки чоловіка – великого візира Лютфі-паші. Він без дозволу суду наказав випалювати повіям статеві органи, а на закиди дружини, що це – незаконно, підняв на неї руку. Лютфі-паша втратив статус зятя султана і посаду великого візира та доживав віку у вигнанні.

1922 року зять останнього османського султана, знаний дипломат Ісмаїл Хаккі Окдай-бей без попередження покинув дружину Ульвіє-султан із малою дитиною – втік від неї на війну. Це образило султану, яка після п’яти місяців чекання у присутності муфтія дала чоловікові розлучення. Про це Ісмаїл дізнався з османських газет. Але розлучення не вплинуло на його кар’єру. Він продовжив виконувати обов’язки високопоставленого дипломата Османської імперії за кордоном та одружився вдруге.

У гіршій ситуації опинився у 16 столітті відважний воїн та намісник Боснії Балі-бей. Його дружина, онучка султана Баязида ІІ Девлетшах-хатун, за його відсутності у Стамбулі завела коханця – молодого хафіза, від якого завагітніла та народила доньку.

До стамбульського судді дійшли чутки про зраду дружини Балі-бея. Він викликав її коханця та засудив його до побиття палицею. Але той втік від покарання до Едірне, де захворів на лихоманку та помер. А Девлетшах невдовзі знайшла розраду в обіймах його молодшого брата, якого невдовзі покарали побиттям палицею до смерті за хтивість. Невтішна Девлетшах пішла на могилу загиблого коханця, відкопала його тіло і, ніби божевільна, намагалася кохатися з ним.

Стамбульський суддя не наважувався її покарати, оскільки вона була султанського роду, тому написав листа чинному султанові Селіму І Грізному. Яке він прийняв рішення у цій справі, на жаль, невідомо. Утім, знаємо, що бути розлученою в Османській імперії не вважалося чимось ганебним для жінки, оскільки розірвання шлюбу тоді було звичним явищем. Після розлучення жінки отримували від колишніх чоловіків гроші й майно, яким вільно володіли, та могли знову вийти заміж.

З падінням Османської імперії у Турецькій республіці відмовилися від законів шаріату. Сімейне право сучасних турків регулюється цивільним кодексом. Розлучення у Туреччині можна отримати лише через суд.

Читайте далі як розлучалися шляхтичі Речі Посполитої.