Після Полтави: як султанська матір наказала «пожерти» Петра І

Шведський король Карл XII, перебуваючи на османських землях, намагався помститися Петру І за поразку під Полтавою 8 липня 1709 року. За допомогою він звернувся до першої жінки в Османській імерії. Що з того вийшло, розповідає письменниця, дослідниця османської історії Олександра Шутко.

Після Полтавської битви Карл XII та гетьман Іван Мазепа зі своїми наближеними опинилися у володіннях Османів — в Бендерах. Однак і там шведи з українцями становили загрозу для держави Петра I. Тому царський дипломат Петро Толстой отримав купу золота для просування московських інтересів у Стамбулі. Підкупом він зміг переконати великого візира Чорлулу Алі-пашу не порушувати мирних домовленостей із царем. Толстой навіть планував організувати видачу Мазепи, але не вийшло — старий гетьман невдовзі помер.

Щоб протистояти інтригам Толстого, Карл XII через кримського хана зв’язався із валіде Гюльнуш — матір’ю султана Ахмеда ІІІ та невісткою султани-українки Хатідже Турхан. Лише після втручання валіде вдалося звільнити з посади Чорлулу Алі. Вона так захоплювалася молодим шведським королем та його військовими подвигами, що називала його «мій лев» та якось навіть заявила сину-султану:

«Коли ж, нарешті, ти допоможеш моєму левові пожерти цього царя?»

Ахмед ІІІ цінував думку матері, тому вирішив змінити мирну політику щодо Московського царства: 20 листопада 1710 року він оголосив Петрові війну. Валіде виділила особисті кошти на підготовку османського війська до походу.

Навесні 1711 року Петро пішов у похід на османську Молдову. Влітку біля села Стенілешть відбулася вирішальна битва — московське військо програло й було оточене. Цар пішов на перемовини, під час яких підкупив великого візира Балтаджи Мехмеда-пашу — той погодився відпустити розбите військо Петра. За легендою, його дружина Катерина І, що супроводжувала царя у поході, віддала всі свої прикраси на хабар для візира.

Сцена сутички між Карлом XII та яничарами під час штурму його будинку у Бендерах. Автор A. Tholey

Така продажна дипломатія Османів обурила короля Карла, який прагнув полонити царя, і вимагав продовження бойових дій. Його посланець генерал Станіслав Понятовський доповів Ахмедові ІІІ про корисливі мотиви великого візира в замиренні з Петром I. Невдовзі Балтаджи Мехмеда зняли із посади великого візира. Але це не завадило султанові ратифікувати Прутський мир із Москвою.

Після цього Османи намагалися відправити Карла XII зі свитою до Швеції. Але той був проти, вважаючи, що таким чином його прагнуть видати Петру I, який міг полонити свого супротивника дорогою додому. Шведський монарх вимагав у султана грошей, цілу армію для супроводу та гарантії безпеки під час подорожі.

Великий візир Сілягдар Сулейман-паша попросив у Ахмеда ІІІ наказу про примусове видворення Карла. Але це не подіяло — швед відмовлявся покидати османські землі. Тоді бендерський паша Ісмаїл разом із татарським військом і яничарами взяв приступом будинок, в якому забарикадувався Карл XII із найближчим оточенням. Після багатогодинного бою нападники вогнем викурили шведського короля, якого за безстрашність турки прозвали Демір Баш. Він вийшов не здаватися, а шаблею проторувати собі шлях до іншої будівлі. Однак не встиг — його скрутили й ув’язнили.

Лише після втручання валіде Гюльнуш вдалося залагодити цей конфлікт. Вона написала два таємних послання Карлові з підписом Дервіш-ефенді. У першому листі від 2 квітня 1713 року мати султана повідомила, що переймається справою шведського короля, який став жертвою жорстокого поводження відступників. У другому — запевнила шведа у безпечній відправці до батьківщини: «У Вас немає причин сумувати й вірити хоча б слову з вуст ворогів — головні вороги нині повалені, інших же — одного за одним — спіткає нещастя. В дорогу Ви вирушите через 10 або 15 днів…».

Невдовзі зняли з посад усіх кривдників Карла XII. 21 листопада 1714 року він таємно, без військового супроводу і в непримітному одязі, дістався Швеції, чим викликав неймовірну радість підданих.

Далі читайте про юдейок на службі в османських султанів.

На обкладинці: портрет валіде Гюльнуш. Кінець 17 століття. Анонім. Музей палацу Топкапи. Фото надане Олександрою Шутко

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter