Немає в революції кінця: Ульріка Майнгоф — ікона червоної Німеччини

«Банда Баадера-Майнгоф» — так прозвали RAF німецькі газети. Хоча правильніше було б назвати її бандою Баадера-Енслін, на честь молодої пари, яка 1968 року здійснила підпал одного з найбільших універмагів у Франкфурті-на-Майні. Ця подія і стала точкою відліку в історії «Фракції Червоної Армії» або RAF — терористичної організації, яка кілька років тримала в страху Західну Німеччину. А засновник притулку для безпритульних Андреас Баадер і педагог Гудрун Енслін стали лідерами першого покоління РАФівців.

Nota Bene

Ідеологія RAF зазнала впливу різних лівих течій, від маоїзму до неомарксизму. Головною тезою RAF було переконання, що західний капіталістичний світ поступово рухається до фашизму, націонал-соціалізму чи інших подібних режимів. ФРН бійці RAF вважали американською колонією. Свою боротьбу всередині Німеччини члени RAF вважали війною, тому після арештів, як правило, вимагали статусу військовополонених.

У той час проста дівчина Ульріка Майнгоф навіть не думала про те, що її ім’я стане синонімом терору в європейській країні. Вона народилася 1934 року, відразу після приходу до влади Гітлера. Все її дитинство припало на воєнні роки. Проте дівчинка росла оточена теплом і турботою спочатку матері, а потім її подруги Ренати Рімак, яка взяла на виховання Ульрику та її сестру по смерті батьків.

Майнгоф отримала гарну гуманітарну освіту в Марбурзькому і Мюнстерському університетах, розвивала письменницькі здібності. Захоплення філософією і політикою, а також неабиякий ораторський дар і гострий розум дозволили Ульріці стати спочатку одним з лідерів студентського руху за ядерне роззброєння, а до початку 1960-х — відомою на всю Європу політичною журналісткою.

Тим часом Європу захльостує хвиля студентських заворушень. Молодь, яка не знала війни, бунтує проти інертності старшого покоління і шукає свій шлях в ультралівих або ультраправих політичних течіях. Гасла в кожної країни свої. У США, де найсильніше відчувається подих холодної війни, вимагають миру та роззброєння. У Франції триває боротьба з консерватизмом і державною пропагандою. Свого апофеозу радикалізація суспільства досягає в Італії. Наближаються «свинцеві сімдесяті», формуються праві та ліві молодіжні угруповання, які незабаром перейдуть до жорстокого збройного протистояння.

У Німеччині ситуація особлива. Поки старше покоління робить боязкі спроби переосмислити своє нацистське минуле, молодь вже висуває йому безапеляційні звинувачення в злочинах перед людством. Німецька підтримка війни у ​​В’єтнамі здається їм логічним продовженням політики Гітлера. А активна державна пропаганда занадто нагадує те, що вони чули про пропаганду нацистів. Із кожним роком кількість тих, хто, закликає влаштувати «минулому» самосуд, зростає.

1968 року Майнгоф, ексголовна редакторка й провідна авторка відомого лівого журналу Konkret, мати двох дітей, успішна та забезпечена жінка, залишає невірного чоловіка й переїжджає в Берлін. Цього ж року, під час підготовки репортажу про франкфуртських паліїв, Майнгоф відвідує місцеву в’язницю, де спілкується з Баадером та Енслін. Це знайомство стало для неї точкою неповернення.

Їй близькі ідеї RAF. Також, як і переважна більшість молодих людей в Німеччині, Майнгоф засуджує війну у В’єтнамі, засуджує вона і лояльність влади до колишніх офіцерів Райху. Багатьом із них вдається знову дорости до високих державних постів. Один із найближчих соратників міністра пропаганди Йозефа Геббельса і співавтор антисемітської доктрини Райху Георг Кізінгер отримав посаду Федерального канцлера ФРН. Ба більше, Ульріці вже досить складно знайти аргументи на користь тактики діалогу з владою. Тим часом розмова з політиками на зрозумілій їм мові насильства перестає здаватися чимось неприйнятним.

«Якщо кинути камінь, то це правопорушення. Якщо кинути тисячу каменів, це політична акція. Якщо спалюють одну машину, це правопорушення, спалити сотні машин — це політична акція», — міркувала Ульріка.

Для RAF вона стала теоретиком — її знання в сфері філософії та історії, а також письменницький талант дозволяли їй говорити зі сторінок лівої преси від імені всієї організації. Вона була ідеологом — її промови надихали новобранців і виправдовували методи, якими бійці досягали своїх цілей. Майнгоф була обличчям угруповання — її популярність в народі на роки забезпечила «Фракцію» увагою преси. Для молодих студентів, які обрали шлях терору, старша Ульріка стає другою матір’ю.

1970 року Ульріка бере участь у збройному звільненні Андреаса Баадера, коли той під конвоєм відвідував міську бібліотеку, і остаточно пориває з колишнім життям. Більше ім’я відомої журналістки не працює як прикриття, а, навпаки, видає її з головою. Їй доводиться без кінця міняти зовнішність, щоби не бути спійманою.

Тим часом, бійці РАФ проходять навчання в одному з тренувальних таборів Фронту звільнення Палестини. Потім повертаються до Німеччини та починають робити нальоти на банки. Їм потрібні гроші на зброю і вибухівку. 1971 року РАФ випускає програмний документ, написаний переважно Майнгоф, — «Концепція ведення міської партизанської війни». Після цього один за одним відбуваються теракти на військових і державних об’єктах США на території ФРН. За кілька років активності від рук RAF гинуть 5 осіб, а 54 отримують важкі поранення.

Ульріка Майнгоф була щиро віддана своїй справі, але вбивства ніколи не означали для неї анархію і вседозволеність. Вона була на 10 років старше своїх товаришів, але її шлях до терору був довшим та свідомішим. Саме вона, попри своє другорядне становище в організації, і найменшу «радикальність» на довгі роки стає символом червоного руху Німеччини. Її образ входить в масову культуру, а статті розбираються на цитати. RAF стає легендарною лівою терористичною організацією свого часу. Члени РАФ перетворюються на поп-зірок. Молодь копіює не тільки їхні ідеї, а й зовнішній вигляд і спосіб життя.

Покоління самогубців

• 1972 року перше покоління РАФівців заарештовують. Через пів року 40 членів «Фракції» оголошують голодування, протестуючи прости умов утримання. 9 листопада 1974 року від голоду помер один із них — студент-кінематографіст Хольгер Майнс. Більшість членів RAF отримали довічні терміни. Ульріка Майнгоф — 8 років в’язниці.
• 9 травня 1976 року Ульріку знаходять повішеною у своїй камері. «Самогубство» виглядає досить дивно: тіло висіло на короткій мотузці під чотириметровою стелею; були відсутні типові ознаки суїциду через повішення — прилив крові до голови та зламані шийні хребці; на геніталіях виявлено сліди сперми. Навіть церква відмовилася визнати Ульріку Майнгоф самогубцею і поховала за всіма правилами на кладовищі в Західному Берліні.
• 18 жовтня 1977 року Баадера, Енслін та ще кількох членів RAF знаходять мертвими в тюремних камерах. Офіційна версія того, що сталося — колективне самогубство — піддається критиці.
• Друге і третє покоління РАФівців продовжує лишатися на свободі, червоний терор триває до 1998 року, коли організація оголосила про саморозпуск. Проте, троє членів RAF — Ернст-Фолькер Штауб, Буркгард Гарвег і Даніела Клетт — знаходяться наразі в розшуку за серію пограбувань на кілька сотень тисяч євро, скоєних 2015 року.

Читайте далі 10 ключових фактів про ІРА.

Авторка: Анастасія Жигуліна