Лоуренс Аравійський: пригоди британського інтелігента в суворій пустелі

Руслан Азамбаєв

2016 року, на кордоні Йорданії та Саудівської Аравії, група археологів зробила досить цікаву знахідку — кулю, випущену з самозарядного пістолета М1911, що відноситься до періоду Арабського повстання 1916–1918 років.

Ця знахідка стала ще одним доказом участі в знаменитому бою у Халлат Аммар британського офіцера і розвідника Томаса Едварда Лоуренса, який отримав за свою участь в подіях тих років прізвисько Аравійський. Ким був цей бравий шукач пригод, розповідає WAS.

Він був єдиною людиною, яка використовувала подібну зброю за часів повстання арабських племен проти турецького панування.

Фігура Лоуренса Аравійського і його роль у повстанні досі залишається темою для палких суперечок. Одні вважають його відважним героєм-ідеалістом, інші ж наполягають на тому, що він був авантюристом, що переслідували власні цілі, треті зауважують, що в його історії багато вигадок і містифікацій. Але, попри тривалі дискусії, можна з упевненістю сказати, що Близький Схід, яким ми його знаємо, став таким не в останню чергу завдяки його таємничій постаті.

Бастард

Томас Едвард Лоуренс народився 16 серпня 1888 року в селі Тремадог, графство Дорсет, у родині землевласника-аристократа Томаса Чепмена і служниці Сари Лоуренс, заради якої батько Лоуренса кинув свою першу дружину. Норми вікторіанської моралі не заохочували подібні союзи, тому, аби уникнути осуду з боку громадськості, батьки Лоуренса змушені були постійно змінювати місце проживання, поки, нарешті, не осіли в Оксфорді під прізвищем Лоуренс.

Батьки ретельно приховували статус своїх стосунків навіть від власних дітей. Тому коли юний Едвард дізнався, що є незаконнонародженою дитиною, це його глибоко вразило.

Був він досить кволим хлопчиком, однак демонстрував неабиякі інтелектуальні здібності. Його тендітність і маленький зріст не заважали йому випробовувати на міцність своє тіло здійснюючи виснажливі поїздки на велосипеді. Пристрастю юного Лоуренса також була історія Середньовіччя та археологія, які й визначать його подальшу долю.

Дослідник

1907 року Лоуренс до  оксфордського Коледжу Ісуса на історичний факультет. Саме там відбулася доленосна подія — зустріч із видатним археологом Девідом Хогартом, який став ментором і другом Лоуренса.

Вивчаючи середньовічну фортифікаційну архітектуру, Лоуренс подорожував Британією та Францією на велосипеді, а 1909 року він сам відправився на Близький Схід для вивчення фортець хрестоносців. Там він перейнявся звичаями арабів. Результатом цих досліджень став захист блискучої дисертації про середньовічні фортифікації, яка пізніше була видана під назвою «Замки хрестоносців».

У 1911–1914 роках Лоуренс бере участь в археологічній експедиції Хогарта в Сирії. Однак експедиція була не тільки науковою, але й розвідувальною. Хогарт мав зв’язки в британській військовій розвідці, і учасники експедиції збирали дані про турецькі війська в Сирії, де Британія мала свої інтереси.

Томас Едвард Лоуренс поруч з археологом Леонардом Вуллі на тлі хетської плити на місці розкопок поблизу Алеппо, Сирія, 1912 рік. Джерело: Imperial War Museums / iwm.org.uk
i

1916 року в арабських провінціях Османської імперії почалося повстання проти влади, ціллю якого було утворення незалежної держави. Сили Антанти в регіоні підтримали арабів.

До 1918 року повстання завершилося в цілому успішно, Османська імперія почала розвалюватись. Утворилися арабські королівства Хіджаз, Неджд, Асір та Ємен. Але більша частина територій, на які претендували араби, опинилася під англійською та французькою владою.

Диверсант

Початок Першої світової спонукав Лоуренса вступити до армії, однак, через надто субтильну тілобудову — при зрості 165 см мав вагу 57 кг — в стройові частини його не брали. Але, завдяки рекомендаціям Хогарта, хлопцю знайшлося місце в картографічному відділі Генштабу. В грудні 1916 року як знавець арабської мови він був переведений в очолюване Хогартом Бюро з арабських справ — один з підрозділів британської розвідки із зоною відповідальності на Близькому Сході.

У Бюро в чині лейтенанта Лоуренс займався картографуванням і складанням аналітичних звітів для командування. Однак уже в березні — отримує завдання відправитися в Месопотамію для участі в секретних переговорах з порятунку військ генерала Чарльза Таунсенда, блокованих турками в Ель-Куті. Переговори пройшли невдало і понад 10 тисяч британців разом зі своїм генералом потрапили до полону.

Попри провал місії в Месопотамії, вже в травні Лоуренс отримує нове завдання — відправитися в ролі військового радника до Шерифа Мекки Гусейна ібн Алі та його сина еміра Фейсала, які на той момент робили безуспішні спроби підняти повстання проти Османської імперії. Тут у британця прорізався талант до диверсій.

Спочатку в завдання Лоуренса входила підтримка зв’язку між лідерами повстанців для постачання зброї. Але було очевидно, що араби не в змозі протистояти туркам у прямому зіткненні. Тому Лоуренс запропонував Фейсалу поміняти тактику. Його хитрий план вплине на військове мистецтво в майбутньому.

Хіджазька залізниця, що тягнеться пустелею від Дамаска до Медіни, була життєво важливою транспортною артерією Османської імперії. Спочатку вона будувалася для перевезення паломників, а під час війни використовувалася для перекидання військ і військових вантажів уздовж західного узбережжя Аравійського півострова. Лоуренс запропонував проводити диверсії на залізниці, порушуючи зв’язок з віддаленими турецькими гарнізонами та позбавляючи їх підкріплень і постачання. Арабське ополчення ідеально підходило для такого роду військових операцій: мобільні та звиклі до пустелі араби могли здійснювати швидкі атаки й безкарно уникати відплати. Турки ж змушені були кидати величезні ресурси на ремонт залізничного полотна та охорону дороги, але, з огляду на її велику протяжність й суворі умови пустелі, ці заходи були неефективними.

Шериф Шарраф з арабськими військами на марші в пустелі поблизу Джебель-Серда. Фотографія була зроблена Лоуренсом 1917 року. Джерело: Imperial War Museums
Поруч з наметом Фейсала ібн Хусейна, який відіграв визначну роль під час великого арабського повстання, грудень 1916 року. Фотографія була зроблена Лоуренсом. Джерело: Imperial War Museums
Томас Едвард Лоуренс поруч з арабським лідером Фейсалом ібн Хусейном, 1918 рік. Фото: Harry Chase / Imperial War Museums

Важливим епізодом арабського повстання також стало захоплення невеликого укріпленого порту Акаби на Червоному морі. Перейшовши пустелю Нефуд, яка вважалася практично нездоланною перешкодою, 6 липня 1917 року, повстанці під командуванням Лоуренса зайняли форт практично без втрат. Вогневу підтримку під час штурму забезпечували кораблі британського флоту.

Після захоплення Акаби, Лоуренс здійснив небезпечну подорож через Синайський півострів у супроводі єдиного охоронця, щоб повідомити британське командування про перемогу арабів. Захоплення порту дозволило значно збільшити обсяги постачання боєприпасів для арабів і розширити бойові дії проти турків.

Наступною метою британців стала Палестина. 1917 року від командування Єгипетським експедиційним корпусом був відсторонений нерішучий генерал Арчибальд Мюррей, який так і не зміг з двох спроб захопити Газу. Його пост зайняв більш впевнений генерал Едмунд Алленбі. Він одразу ж почав активні бойові дії в Палестині.

Арабські повстанці грали дуже важливу роль в стратегії Алленбі. Своєю славною перемогою при Мегіддо восени 1918-го генерал не в останню чергу зобов’язаний диверсійним діям загонів Лоуренса та Фейсала. Тоді з 36 тисяч турецьких солдатів вдалося зробити ноги лише 6 тисячам. Більшість — загинули в боях або були взяті в полон.

Успіх наступу в Палестині й зростаюча сила повстанських формувань давала надію на те, що араби в найближчому майбутньому можуть розраховувати на здобуття незалежності. Лоуренс розумів, що для досягнення цієї мети необхідно було взяти Дамаск. Вже 30 вересня 1918 року передові загони повстанців досягають міста й з подивом виявляють, що в місті вже піднялося антиосманське повстання. Сили Антанти і арабські повстанці на чолі з Лоуренсом входять у місто вже наступного дня.

Полковник Лоуренс на балконі готелю «Вікторія» в Дамаску 3 жовтня 1918 року, через півгодини після того, як подав у відставку з поста в арабській армії. Фото: Harry Chase / Imperial War Museums

Дипломат

Поразка Османської імперії не означала перемоги для арабів, оскільки Близький Схід вже був поділений Антантою на зони впливу відповідно до таємної Угоди Сайкса-Піко. Лоуренс дуже важко переживав цей момент — його не покидало почуття провини перед арабами. Через це він навіть відмовився від лицарського титулу після повернення до Англії. Виправити ситуацію Лоуренс спробував під час Паризької мирної конференції, на якій він активно відстоював ідею створення незалежної арабської держави. Але ідеї ці не збігалися з планами великих держав і арабам було відмовлено в суверенітеті.

Після закінчення війни Лоуренс, якого тоді вже прозвали «Аравійським», взявся за написання книги про Арабське повстання — «Сім стовпів мудрості». 1921 року, він ненадовго став радником Вінстона Черчилля, який на той момент займав пост міністра у справах колоній. Це дозволило йому допомогти своєму другові Фейсалу стати королем Іраку, а його братові Абдуллі — Трансйорданії.

Каїрська конференція 1921 року, серія зустрічей британських чиновників з метою вивчення та обговорення проблем Близького Сходу. На фото присутні Вінстон Черчилль і Томас Едвард Лоуренс. Джерело: The letter of Gertrude Bell in two volumes.II, Ernest Benn, published 1927. p.590. / Wikimedia Commons

Письменник

Дипломатична робота прийшлася Лоуренсу не до смаку, і незабаром він приймає досить дивне рішення. Змінивши ім’я на Джеймс Г’юм Росс, — вступає до ВПС у чині рядового, при тому що Першу світову закінчив полковником. Довго ховатися під чужим ім’ям йому не вдалося — в ньому швидко розпізнали легендарного Лоуренса Аравійського. Зі служби довелося піти. Але в березні 1923 року Лоуренс пішов служити в бронетанкові частини, при цьому взявши нове прізвище Шоу, а через два роки знову перевівся до ВПС, де й прослужив аж до відставки 1935 року.

В цей час він нарешті вирішується видати «Сім стовпів мудрості»: книга вийшла 1926 року тиражем всього 128 екземплярів. Але в наступному році був виданий скорочений варіант книги під назвою «Повстання у пустелі», який розпродавався повсюдно. Крім цього, з-під його пера також вийшов переклад гомерівської «Одіссеї» в прозовому викладі й The Mint — спогади про службу у ВПС новобранцем.

Томас Едвард Лоуренс під прізвищем Шоу на аеродромі в форті Міраншах у Вазірістані (Індія) на службі в Королівських ВПС. Фото: Smetham J / Imperial War Museums

Самотність, брудні чутки та смерть

Лоуренс завжди прагнув вести досить самотній спосіб життя. А слава й увага громадськості, що звалилися на нього після війни, обтяжували. Через те, що Лоуренс ніколи не був одружений і не виявляв особливого інтересу до жінок, з’явилося безліч чуток про його гомосексуальність. Багато дослідників наводили як доказ його досить близькі стосунки з арабом на прізвисько Дахум, з яким Лоуренс познайомився під час археологічної експедиції до Месопотамії. Не виключено, що посвята на початку «Семи стовпів мудрості» стосується саме його. Також часто згадують описи гомосексуальних стосунків серед арабських повстанців, які з великою для того часу терпимістю були описані Лоуренсом в «Семи стовпах мудрості».

Крім одностатевих стосунків Лоуренсу приписують і мазохістські нахили. Опис його побиття турецькими солдатами, які прийняли його за дезертира-черкеса, на думку деяких дослідників, носить відверто мазохістський характер. Крім цього, є відомості, що він нібито доплачував одному зі своїх товаришів по службі за побиття.

Однак ніяких реальних доказів його гомосексуальності й схильності до мазохізму наразі немає.

Томас Едвард Лоуренс на своєму мотоциклі Brough Superior SS100. Фото: Wikimedia Commons

13 травня 1935 року, повертаючись додому з пошти на мотоциклі, Лоуренс спробував об’їхати групу хлопчиків на велосипедах, але не впорався з керуванням і впав, вдарившись головою об бордюр. 19 травня він помер від отриманої черепно-мозкової травми.

Багато хто побачив у його смерті не просто трагічну випадковість, а цілу змову спецслужб. В таку безглузду смерть великої особистості дійсно дуже складно повірити.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter