Якось американці скинули 280 Хіросім на Гренландію, а загинув один українець

Втрата бомбардувальника, радіоактивне забруднення території іншої країни, витрати на дезактивацію, опромінення учасників операції, згортання масштабної оборонної програми – ось що буває, коли не туди кинеш подушку.

Туле – найпівнічніша база військово-повітряних сил США. Вона розташована в Гренландії, в 1500 кілометрах від Північного полюса. Взимку тут 30-40 градусів морозу, влітку – близько нуля. До 1950-х років тут жили лише ескімоси і поодинокі полярники. Потім їхнє місце зайняли військові. База мала захищати Америку від можливого удару СРСР через Арктику.

В червні 1961 року Стратегічне командування ВПС США розгорнуло секретну операцію «Хромований купол». Десятки бомбардувальників з ядерною зброєю на борту цілодобово патрулювали повітряний простір над Північним Льодовитим океаном уздовж 84-ї паралелі. За сигналом вони мали летіти до кордонів СРСР, щоби завдати першого удару або удару у відповідь.

Так тривало 7 років.

«Стратофортресс» отримує дозвіл на аварійну посадку, але за кілька хвилин падає в затоку Північної зірки в 11 кілометрах від Туле. На товстій морській кризі залишається смуга палаючого пального довжиною 600 і шириною 100 метрів.

Система захисту не дозволила запустити термоядерну реакцію в бомбах. Але частиною їхньої конструкції була також звичайна вибухівка, яка здетонувала внаслідок удару об поверхню і розкидала радіоактивні матеріали великою територією. Палаючі уламки корпусу літака розплавили ополонку діаметром 50 метрів, куди провалився урановий заряд однієї з бомб.

Це екологічна катастрофа і водночас дипломатична криза. Гренландія належить нейтральній Данії, яка 1957 року оголосила себе без’ядерною зоною і не дозволяла літакам з ядерною зброєю на борту перетинати свій повітряний простір.

Командир літака Джон Хог і запасний пілот Альфред д’Амаріо парашутувалися просто на територію авіабази. Пошукова група в темряві полярної ночі знайшла тіло другого пілота. Етнічний українець Леонардо Світенко, залишаючи машину, вдарився об механізм відкриття нижнього люка і загинув. Ще трьох льотчиків знайшли живими. Штурман Кріс Кертіс 21 годину провів на пекельному морозі, але загорнувся в парашут і дочекався рятувальників.

Доктор Фрізлав

Починається безпрецедентна операція з дезактивації території і пошуку зарядів бомб із кодовою назвою «Чубатий лід» (англ. Crested Ice, неофіційна назва – «Доктор Фрізлав»). До неї залучено понад 2500 осіб – данців і американців. Спочатку ліквідатори працюють на снігоходах і собачих упряжках. Потім з інших військових баз в затоку Північної зірки і на Туле прибуває важка техніка: грейдери, екскаватори, трейлери з душами, генератори. Будують табір: хатини-іглу з крижаних брикетів, вертолітний майданчик, мобільну електростанція.

Умови пекельні. Хуртовина, температура часом падає до -50 °С, працювати доводиться під світлом прожекторів і відблисками фальшфеєрів. Через мороз виходять з ладу дозиметри та акумулятори апаратів для проб повітря. Костюми хімічного захисту та респіратори перетворюються на обмерзлі хрусткі чіпси – безпека робочих під питанням.

Навколо зони робіт встановлено щільний карантин, однак буран видуває заражений сніг і крижану крихту за його межі. Все це згрібають грейдерами, екскаватори пакують ящики, гелікоптери відвозять їх на базу, де небезпечний вантаж складають в цистерни. Цистерни доставляють до ядерного могильника «Саванна-Рівер» в Південній Кароліні.

Розслідування

Роботи завершують лише через вісім місяців, у вересні 1968 року. За цей час на місці аварії вирубали 6,7 км³ зараженого льоду, а виїмку засипали тоннами піску. Паралельно тривало розслідування причин катастрофи.

З’ясувалося, що запасний пілот капітан Альфред д’Амаріо кинув три поролонові подушки на вентиляційні грати системи опалення під кріслом штурмана на нижній палубі «Стратофортресса». Через дрібну несправність в температурному реле гаряче повітря від двигунів майже не охолоджувалося на шляху в кабіну і підпалило подушки. Екіпаж відчув запах горілого, але не одразу знайшов його джерело. Коли виявив, було пізно. Полум’я розгорілося, десятьох вогнегасників не вистачило для локалізації пожежі. Незабаром зникло електроживлення, кабіна наповнилася димом. Командир наказав залишити машину, літак впав.

Урановий заряд бомби двічі намагалися дістати з дна затоки. В серпні 1968 року для цього використовували підводний апарат «Стар-3», але глибина, негода і розташування уламків зробили підйом неможливим. Операцію «Хромований купол» згорнули і ніколи більше не поновлювали.

Що було далі

• Одразу після катастрофи США припинили польоти своїх бомбардувальників з ядерною зброєю на борту. Відтоді головними носіями американської ядерної зброї стали балістичні ракети.
• Щоби в подальшому уникнути розсіювання ядерних матеріалів, в США була розроблена вибухівка, низькочутлива до ударів.
• 1995 року США розсекретили документи, які доводили, що всупереч своїм заявам уряд Данії не заперечував проти польотів Б-52 з водневими бомбами над Гренландією. Більше того, до 1965 року ядерну зброю зберігали і на авіабазі Туле.
• 1995 року проведене в Данії обстеження учасників ліквідації наслідків аварії довело, що вони хворіють на рак на 50% частіше, ніж в середньому жителі країни. Уряд виплатив кожному $7500 компенсації.
• Станом на 2013 рік, у ВПС США залишалися на службі 78 з 744 побудованих стратегічних бомбардувальників Б-52. Ядерна зброя для них є, але польоти з ними не проводяться.