7 вражаючих прикладів історичної недалекоглядності
Чому розпадаються держави, починаються війни і відкладаються великі відкриття? Іноді тому, що правитель погано бачить перспективу. WAS і «Люксоптика» зібрали приклади історичної недалекоглядності й наділи на героїв цих історій окуляри.
1. Монтесума і Кортес
На початку 16 століття імперія ацтеків процвітала. За деякими оцінками, населення столиці Теночтітлана досягало півмільйона людей, що робило місто одним з найбільших на планеті. Мегаполіс стояв на острові посеред озера і вважався неприступним. Жителі зналися на торгівлі, а клімат дозволяв збирати по кілька врожаїв на рік. Правив всією цією пишнотою імператор Монтесума. Він виграв кілька воєн, приєднав нові території й носив титул імператора світу.
8 листопада 1519 року до Теночтітлана підійшли півтисячі білих воїнів у металевих обладунках і натовп ласих до помсти жителів сусідніх міст. Білі назвали себе посланцями заморського короля і заявили, що хочуть укласти союз. Монтесума вирішив не вбивати їх. Запросив до Теночтітлана, годував, поїв. Непрохані гості захопили його в полон.
Пізніше до загону іспанців на чолі з Ернаном Кортесом прибуло підкріплення. Чужинці побудували кораблі й взяли Теночтітлан в облогу. Ацтеки гинули в боях, від голоду, спраги та занесеної європейцями віспи. 1521 року прибульці перемогли, імперія ацтеків припинила існування. Монтесума цього не побачив — його вбили раніше.
2. Чжу Гаочі та флот
У 15 столітті для європейців почалася трьохсотрічна епоха великих географічних відкриттів. Якби не імператор Чжу Гаочі з династії Мін, лаври першопрохідців могли б дістатися китайцям.
На початку 15 століття Китай володів морями східної півкулі Землі. Військовий флот налічував близько 250 одиниць. Деякі з кораблів, за оцінками американського історика Едварда Дрейєра, перевищували за розмірами європейські судна 19 століття. Вони досягали півдня Індії, сучасної Шрі-Ланки, індонезійського острова Суматра, Перської затоки, Кенії, Сомалі. Імператор Чжу Ді, який тоді правив, прагнув міжнародного визнання і пожвавлення торгівлі.
1424 року місце батька посів син Чжу Гаочі. Він вважав зайвими витрати на утримання флоту і 30 тисяч моряків. Згідно з одними джерелами, імператор заборонив експедиції, згідно з іншими — наказав спалити кораблі. Реформатор керував менш як рік, але встиг завдати китайському флоту непоправної шкоди. Наступну морську експедицію країна змогла провести лише через шість років, 1430-го, і вона надовго стала останньою — наступні імператори проводили політику ізоляціонізму.
Європейці в особі Васко да Гама змогли обігнути Африку, досягти Індії і відкрити морський шлях до Азії лише 1498-го.
3. Князі Русі й військо Чингісхана
1219 року Чингісхан відправляє на захід частину своєї армії. Кампанія йде успішно: підкорена могутня середньоазіатська держава Шахів Хорезму, починається війна з половцями. Половецький хан Котян Сутоєвич шукає підтримки у свого зятя, галицького князя Мстислава Мстиславича. Той організовує зустріч руських князів у Києві і закликає дати бій.
У квітні 1223 року князівські дружини об’єднуються з половцями в районі Хортиці. Монголи спантеличені. Вони відправляють до князів послів — пропонують разом бити половців, які часто нападали на Русь. Замість відповіді послів страчують.
Згідно з «Ясі», неписаній конституції Чингісхана, посли недоторканні. Вбивство посланців було для монголів великим гріхом, який вимагав помсти. У битві на річці Калці 31 травня 1223 року вони вбивають 90 % руських воїнів і не менше десятка князів. На Русі не залишається досвідчених полководців, здатних керувати великою армією. Восени 1240 року військо Батия, онука Чингісхана, тримає в облозі Київ. Що було далі, ви самі знаєте.
4. Александр Македонський і наступник
До 32 років Александр Македонський створив величезну імперію: підкорив усю Грецію, Персію, Єгипет, дійшов до Індії. Управляти підпорядкованими землями він залишав людей зі свого близького оточення. Імперія зміцнювалася масовими весіллями: македонські командири брали в дружини дочок східних правителів.
Цар прорахував багато чого, але не врахував важливого. У нього було як мінімум двоє синів, але він не призначив наступника навіть у ті десять днів, коли бився в передсмертній лихоманці. Після скону Александра кожен воєначальник хотів сам правити своїм наділом, сатрапією. Війни між македонськими полководцями тривали понад 70 років. Імперія, на створення якої Александр поклав життя, розпалася.
5. Дорошенко і його дружина
1668 року Петро Дорошенко за допомогою Османської імперії нарешті об’єднав під своєю булавою Правобережну і Лівобережну Україну, розділену між Річчю Посполитою і Московським царством. У нього була підтримка козаків, підтримка київського митрополита й амбітні плани створити державу від Перемишля (територія сучасної Польщі) до Путивля (сучасна Сумщина). Але спроба провалилася.
Перша дружина Дорошенка померла незабаром після пологів. Спільне життя з третьої вважається щасливим. А через другу трапилася національна катастрофа.
Другу дружину звали Єфросинія, вона була родичкою Хмельницького і її видали за Дорошенко з політичних міркувань, проти волі. Подейкували, що Єфросинія неодноразово зраджувала Петру. Отримавши чергову звістку про адюльтер, Дорошенко залишив не до кінця приборкане Лівобережжя на свого соратника Дем’яна Многогрішного і поїхав додому в Чигирин, на Правобережжя.
Єфросинія й Петро незабаром помирилися, але момент був упущений. Многогрішний зраджує Дорошенка і укладає угоду з московським царем. В Україні починається нова виснажлива війна.
6. Вортігерн і сакси
До 5 століття нашої ери римляни покинули більшу частину території сучасної Британії. В Англії запанував кельтський правитель Вортігерн. Але після відходу одних завойовників на землі кельтів стали претендувати інші: пікти і скоти, які населяли територію сучасних Шотландії й Ірландії.
Загони Вортігерна були слабкими і він вирішив просити допомоги на континенті — закликав саксів. Дружина вождя Хенгеста прибула на трьох кораблях. Незабаром до них приєдналися інші.
Союзники швидко стали ворогами. Відчувши свою силу, сакські найманці винищили кельтське панство, а Вортігерна захопили в полон. У середині 6 століття чужинці стали господарями більшої частини країни.
7. Микола I та Наполеон III
1848 року посаду президента Французької республіки обійняв Наполеон III. Племіннику Наполеона I Бонапарта цього було мало і в результаті монархічного перевороту він призначив себе імператором. Однак після перемоги над Наполеоном європейські монархи домовились, що ніхто з династії Бонапартів більше не правитиме Францією.
Керманичі Австрії і Пруссії поставилися до нового колеги сторожко, а російський імператор Микола I вважав француза нелегітимним. Щоб продемонструвати свою позицію, Микола у вітальній телеграмі з приводу коронації звернувся до Наполеона «Monsieur mon ami» («дорогий друже»), замість усталеного між монархами «Monsieur mon frère» («дорогий брате»). Це було розцінено як публічна образа.
Невдалий лист Миколи став прелюдією до Кримської війни. Через два роки, 1853-го, Російська імперія залишилась сама в конфлікті проти Британської, Французької, Османської імперій і Сардинського королівства. Для Наполеона III це була можливість подвійного реваншу — за себе і за дядька.
Читаючи цей матеріал, ви провели 6–7 хвилин перед екраном. «Люксоптика» рекомендує піклуватися про своє здоров’я, робити перерви в читанні і щороку перевіряти зір. Зробити це можна в кожній оптиці мережі.