

Агент № 438: шпигун Гітлера під носом у Сталіна
З перших днів Другої світової серед партійної верхівки в Москві ефективно працював агент Райху. Робота інформатора зафіксована в доповідях німецької розвідки. Сталіну пощастило, що Гітлер до неї прислухався не завжди.
Згадки про позивний «Агент 438» зустрічаються в німецьких архівах і спогадах Рейнгарда Гелена, засновника розвідки ФРН. У роки Другої Світової він очолював 12-й відділ Генерального штабу Вермахту «Іноземні армії на Сході»
, тобто керував оперативною розвідкою на території Балкан, Польщі, Фінляндії та СРСР. На всіх цих територіях у Гелена були свої люди.
№ 438
Таємничий агент Гелена засів десь глибоко серед високопоставлених радянських військових, працівників Ставки Верховного Головнокомандування або Комітету оборони. Він був смертоноснішим, ніж знаменита обіцяна фюрером «зброя відплати».

У серпні 1941 року Георгій Жуков
доповідає Сталіну про свої підозри: «Противник викрив посилення наших військ в напрямку Москви та Великих Лук — він переходить тут до оборони, кидаючи свої рухливі підрозділи й танки на південь. Німці хочуть розгромити Центральний фронт, прорватися на Донбас, вдаривши по Південному фронту з тилу, і обійти Брянські ліси по дузі. Противник непогано орієнтується в угрупованні наших сил і усвідомлює оперативні можливості — ймовірно, у нас серед серйозних працівників є у них свої люди».
Полководець нервував недаремно.
Британський журналіст Едвард Кукрідж в книзі «Гелен: шпигун століття» згадує людину, можливо пов’язану з агентом № 438. Це політпрацівник Західного фронту, колишній співробітник апарату Центрального комітету партії, капітан Володимир Мінішкій. Він потрапив в полон до німців у жовтні 1941 року. Нібито за винагороду і можливість зустрітися з сім’єю, що проживає на окупованих територіях, Мінішкій погодився співпрацювати з німцями.
Вербував Мінішкого сам Гелен. Капітану була влаштована оманлива втеча через лінію фронту, видані контакти «сплячих агентів»
і рація. Саме через нього надходила інформація, що «червоні» вирішили відступати до Волги, вивозячи заводи за Урал.
Втім, є нюанс: людини з таким прізвищем ні в Червоній армії, ні в апараті ЦК ніколи не було. Це псевдонім або помилка у прізвищі? Ще одна загадка.

Рука на пульсі
Особистість агента № 438 залишається загадкою. Зате абсолютно точно відомі донесення, які Гелен отримував 1942 року. У них стверджувалося, що СРСР відчуває дефіцит людських ресурсів, тому відмовляється допомогти Британії дивізіями в Єгипті, але готовий надати іншу допомогу.
Це побічно підтверджується стенограмами заяв радянського посла в Лондоні: «Наші людські ресурси небезмежні». Зате Сталін не був проти перенаправити частину допомоги по ленд-лізу
до єгипетської Олександрії. Чотири десятки американських бомбардувальників А-20 «Бостон» вирушили на фронт в Африку, замість Кавказу. 10 липня 1942 року британський прем’єр Вінстон Черчилль подякував Сталіну за «згоду на відправку нашим збройним силам в Єгипті 40 бомбардувальників «Бостон», які прибули в Басру на шляху до Вас».
Оскільки Суецький канал був ключем до постачання Британії сировиною і продовольством, дані про відмову вводити туди радянське наземне угруповання і про перекидання літаків мають стратегічну цінність. Ще важливіше виглядає інформація про те, що у СРСР до 1942 року закінчувалися людські ресурси.

Доповіді в нікуди
Поінформованість агента № 438 приголомшує. Він доповідає про евакуацію радянської промисловості та тактику «випаленої землі», про наступ на Харків
після «травневих свят» і проблеми з робочою силою в радянській оборонній промисловості. У цієї людини явно був доступ до рішень на найвищому рівні. Не виключено, що саме на донесеннях 438-го ґрунтувалася доповідь Гелена про небезпеку контрнаступу «червоних» під Сталінградом у липні 1942 року. Гітлер цю доповідь з обуренням відкинув і поплатився — Червона армія атакувала слабкі румунські частини на фланзі та влаштувала бійню.
«Підполковник Гелен з FHO надав точну інформацію про сили противника, заново розгорнуті, починаючи з 28 червня, і про гадану силу цих з’єднань. Він також дав правильну оцінку енергійних дій противника щодо захисту Сталінграда», — записав у щоденнику начальник Генштабу сухопутних сил Райху Франц Гальдер 15 липня 1942 року.
Сам Гелен не сумнівався в інформації, яку надавав агент, звіряючи її з іншими розвідувальними даними: «Зміни в загальному положенні на фронті в останні кілька днів змушують поставитися до повідомлення агента з повною довірою. Це підтверджується пересуваннями противника на фронті наших груп армій «А» і «Б», його ухильними діями на фронті річки Дон і його відступом до Волги одночасно з утримуванням оборонних ліній на Північному Кавказі та на Сталінградському плацдармі; на фронті нашої групи армій «Центр» його відхід до лінії Тула, Москва, Калінін є ще одним підтвердженням».

Судячи зі звітів генерала Гелена, агент № 438 працював майже до самого краху Райху. У грудні 1944 року 12-й відділ німецького Генштабу на основі донесень агентурної розвідки робить рекомендації вивести війська зі Східної Пруссії та направити їх на захист Берліна, тому що «червоні» планують їх оточення і штурм Кенігсберга.
Це підтверджують і мемуари маршала Костянтина Рокоссовського
: «На мій погляд, коли Східна Пруссія остаточно була ізольована із заходу, можна було б і почекати з ліквідацією оточеного там угруповання німецько-фашистських військ, а шляхом посилення ослабленого 2-го Білоруського фронту прискорити розв’язку на берлінському напрямку. Падіння Берліна відбулося би значно раніше». Питання напрямку удару обговорювалося в радянському Генштабі. Сталін ухвалив рішення наступати саме в Східній Пруссії, як і доповідав Гелен. До 25 квітня 1945 року німецькі війська в тому регіоні було розгромлено, Кенігсберг — захоплено.
На той час частина німецької верхівки вже просто тягнула час, сподіваючись на переговори з Британією і США, а рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер почав планувати операцію «Вервольф» — створення партизанського руху з членів СС і молодіжних нацистських організацій. На донесення армійської розвідки вже мало хто звертав увагу.
Цінний кадр
Рейнгард Гелен не планував гинути в підпіллі, підірвавши себе гранатою з ім’ям Гітлера на устах. Скопіювавши досьє, записи, архів фотографій та списки агентури свого відділу, він відбуває в таємний гірський притулок на кордоні з Австрією. Там генерал зустрічає капітуляцію Німеччини та, відбувши три місяці в фільтраційному таборі, вилітає до США на переговори з представниками військової розвідки.

До 1947 року в розпорядженні Гелена був маєток у Мюнхені, американський бюджет і завдання боротися з загрозою поширення комунізму в Європі. А ще — кава, сигарети й військові пайки, що дозволило сколотити непоганий капітал на чорному ринку.
Гелен до самої смерті 1979 року продовжував займатися розвідкою, заснував Федеральну розвідувальну службу Німеччини (BND), а після виходу на пенсію значився її консультантом. Перевірених фактів про його післявоєнну біографію не так вже й багато. Десь там же губляться і сліди таємничого агента № 438. Один шпигун, навіть дуже хороший, не може виграти війну.