Славетний зять Русі: cага про Гаральда — останнього короля вікінгів

Ірина Гіщинська, Мітя Раєвський

Гаральд подолав шлях від біженця та найманця до короля Норвегії. Не без допомоги Ярослава Мудрого — свого майбутнього тестя.

Його ім’я увійшло в історію як мінімум трьох тогочасних держав та серце однієї руської князівни. Але вікінг завжди хотів більшого. І якщо взяти другу дружину в нього вийшло, попри християнську віру, то бажання стати королем іншої держави його погубить.

Початок 11 століття в Скандинавії — це період міжусобних війн. Конунги Швеції, Норвегії та Данії, де поступово відбувалась християнізація, утворювали нетривалі політичні союзи, висували один одному територіальні претензії та мріяли стати володарями Півночі.

Гаральд — син одного з норвезьких конунгів Сігурда Свині та молодший єдиноутробний брат Олафа II Святого. Його історія починається 1030 року з вкрай драматичної події.

Доленосна поразка

Літній день 1030 року став фатальним для норвезького короля Олафа ІІ Святого та п’ятнадцятирічного Гаральда. За два роки до того, Канут Великий — король Англії та Данії — узурпував трон Олафа й змусив його тікати до дружнього Новгорода.  Зібравши військо він відправився повертати собі норвезький престол, але не судилося.  Олаф загинув, а тяжко поранений Гаральд зміг утекти з поля битви. Згідно «Саги про Гаральда Суворого» сам юний вікінг сказав про цей епізод так:

Ось плентаюся з лісу
У ліс — мало честі —
Хтозна, чи не знайде
І нас у свій час слава.

До наступної зими Гаральд подорожував Скандинавією — збирав колишніх вояків свого брата та просто шукачів пригод. Зібравши загін, він спорядив кораблі й відплив на схід до конунга Яріцлейва в Ґардаріки (До Ярослава на Русь).

Гаральд перебував при дворі Ярослава Мудрого кілька років. За короткий час Гаральд встиг увійти в довіру до князя, здійснити від його імені походи, де прославився як вправний воїн, та закохатись в його старшу доньку — Єлизавету. Але поки вікінг не заробить собі ім’я, про руську дівчину навіть й думати не сміє.

Смерть короля Олафа ІІ в битві при Стікластадіре, мініатюра на вівтарі, приблизно 1300 рік. Джерело: Archbishop's Palace, Trondheim

Василевс вітає

1034 року вправність та неабияка завзятість привели майбутнього норвезького короля в Міклагард (Константинополь). Для Візантії найманці на службі були звичайним явищем. Особливо цінувалися воїни північного походження. З них формувалася так звана Варязька гвардія — особисті охоронці імператора на головний військовий резерв у битвах. Гарячі пригоди Гаральда в спекотній Східній Римській імперії тривали близько десяти років.

Згідно з текстом «Саги» Гаральд поступив на службу до імператриці Зої, дружини імператора Михаїла, який мав прізвисько «Каталакт». Скоріш за все, тут є певна розбіжність, адже чоловіком Зої був Михаїл IV Пафлагонський, який правив з 1034-го. А от наступним імператором з 1041 року був племінник Михаїла IV та названий син Зої Михаїл V Калафат, чиє прізвисько, скоріш за все, і вказане у сазі в трохи спотвореному вигляді.

Візантійський полководець і письменник Кекавмен був очевидцем тих подій та згадував Гаральда у своїй роботі «Поради та розповіді». Згідно з його свідченнями, молодий варяг прибув до Візантії саме за імператора Михаїла IV Пафлагонського.

Зображення візантійських варязьких гвардійців в хроніках Іоанна Скилици, 12 століття. Джерело: Національна бібліотека Іспанії / Joannis Scylitzae Synopsis Historiarum

Вікінг, що воює як слов’янин

Якщо ви раптом плануєте захоплення міста, але не знаєте з чого почати, то ось декілька порад. Гаральд брав участь у військовій експедиції на Сицилію 1036–1039 років, яка стала чи не найбільшим його тріумфом. За цей час він встиг очолити корпус найманців, посварившись з візантійським полководцем Георгієм Маніаком, а також перемогти в ряді військових кампаній не стільки силою, як хитрістю.

Навряд Гаральд знав щось про княгиню Ольгу, але використав її досвід для взяття першого міста на Сікілеї (Сицилія). Сноррі відмічає: «Він (Гаральд – ред.) велів своїм людям ловити пташок, які в’ють гнізда в місті й вилітають вдень в ліс в пошуках їжі. Гаральд наказав прив’язати до їхніх спинок шматочки соснової стружки, змащені воском і сіркою, і підпалити їх. Коли пташок відпустили, вони всі полетіли в місто до своїх гнізд, які були в дахах».

Таким чином, на фоні вогню з димом впереміш з криками жінок та дітей, наш вікінг, вимахуючи сокирою, святкував перемогу.

Інші міста впали теж не за менш цікавих обставин. Одного разу, верінги, як називає їх сага, вирили підкоп і неочікувано вийшли з-під землі прямісінько у дворянських палатах.

Інший випадок показав Гаральда хорошим актором і довів, що інколи варто померти, щоб досягти бажаного. Так, при облозі чергового міста він захворів, та так, що вояки почали просити міську верхівку дозволу поховати його у місцевому монастирі. До слова, для монастиря це було б навіть вигідно, оскільки помножило б кількість відвідувачів, а з ними й пожертв. В результаті, можна лише уявити собі шоковані обличчя монахів та міщан, коли з труни, яку вже занесли в місто, вистрибнув повністю здоровий і готовий до бою варяг.

Крім Сицилії, Гаральд завітав до Північної Африки. Згідно з сагою, там він взяв вісімдесят міст та селищ:

Вісімдесят — сіяв
Смерть в Серкланді ворог
червоних перснів — в іграх
Ратних взяв ти градів.

Декількома роками пізніше, Гаральд отримає прізвисько «бич болгар», а його ім’я буде висічене рунами на одному з кам’яних левів Константинополя.

Візантійці під командуванням Георгія Маніака висаджуються на Сицилії та перемагають арабів. В експедиції, крім греків, брали участь варяги на чолі з Гаральдом Сігурдарсоном. Зображення в хроніках Іоанна Скилици, 12 століття. Джерело: Національна бібліотека Іспанії / Joannis Scylitzae Synopsis Historiarum

Любі родичі

Всі роки на службі у візантійських імператорів Гаральд підтримував зв’язок з Ярославом, висилаючи йому дарунки та золото «на зберігання». Але піти з візантійської служби було не так просто. Імператриця Зоя звинуватила варяга у присвоєнні державного майна, тому йому довелося тікати з країни. Сага стверджує, що йому допоміг дух брата, Олафа Святого.

Взимку 1044 року Гаральд укладає шлюб з донькою Ярослава Єлизаветою, яку варяги називали Еллісіф. Характер їх відносин не невідомий, втім, за скандинавською традицією, Гаральд часто згадував майбутню дружину у віршах ще коли сватався:

Край припав б тутешній
Не до смаку боягузу. Але
Герд монет у Гарді
Знати мене не хоче.

Шлюб з донькою князя Ярослава став логічним та продуманим кроком, бо її мати, Інгігерда, була донькою шведського короля. Союз зі шведами був потрібний Гаральду, насамперед, для відвоювання норвезького трону. З кораблями повними золота і величезним ентузіазмом, майбутній король прибув до Швеції, де уклав військовий союз з її королем Анундом III та претендентом на данський престол Свейном Естрідсоном — племінником Кануда.

Норвегією і Данією тоді правив син Олафа ІІ Святого і племінник Гаральда Магнус, який виховувався в Новгороді. Саме він посунув іншого Свейна — сина Канута — з престолу та став значною загрозою для Анунда. Коли Магнус дізнався, що його дядько зібрав військо і «прийшов в Данію, все там попалив, і населення країни всюди йому підкорилось», він, м’яко кажучи, розгубився. Однак встиг зібрати чимале ополчення та запропонувати Гаральду правити Норвегією разом. Гаральд погодився на перемир’я. Та чи на довго?

Фреска ХІ ст. у Соборі Святої Софії у Києві. Дочки Ярослава Мудрого. Єлизавета — дружина Гаральда — третя зліва. Джерело: Google Arts & Culture

Більше дружин, більше земель

Норвегія не була кінцевою та єдиною метою Гаральда, та все ж відмовлятись від законного трону було б нерозумно. Навіть, якщо цього трону лише половина. 1047 року Магнус раптово помер, що автоматично зробило Гаральда повноправним королем. Свейн, колишній союзник, зайняв данський трон та став ворогом номер один.

Саги пишуть, що 1048-го, за рік після смерті племінника, Гаральд одружується з місцевою дівчиною зі шляхетного роду на ім’я Тора. Скоріш за все, Тора мала статус наложниці, адже Еллісіф на той момент була жива і з Гаральдом — християнином за віросповіданням — не розлучалась. Втім, саме Тора народить конунгу двох синів — майбутніх королів Норвегії Магнуса ІІ та Олафа ІІІ. З Еллісіф у нього будуть дві доньки. Старша Марія помре ще юною, а молодша Інгігерда буде двічі одружена — спочатку з королем Данії, а потім зі шведським конунгом.

Замість того, щоб насолоджуватись норвезькими просторами, король вкотре не перестає зазіхати на таку бажану Данію. І знову на його шляху стає колишній союзник, якому Магнус заповів цей шматок скандинавського пирога. Як відмічає Сноррі, Гаральд завжди досягав бажаного, і не важливо чи вогнем і мечем, чи більш мирними шляхами.

Величезна впертість штовхала його протягом кількох років кожне літо робити набіги на Данію, в результаті яких було спалене Хедебю — найважливіший торговий вузол та найбільш густонаселене місто Данії. За 15 років Хедебю дограбують слов’яни, місто вже не відновиться.

Гаральд Сігурдарсон на вітражі Собору Святого Магнуса в місті Керкуолл на Оркнейських островах, біля північного узбережжя Шотландії. Фото: Colin Smith / Harald Hardrada / CC BY-SA 2.0

На десерт

Ненаситність — це коли після смачного пирога хочеться ще десерту з вершками. Для Гаральда таким десертом стала Англія. На той момент вже було ясно, що Данію та Швецію йому не завоювати. З колишнім другом і вічним ворогом Свейном 1064 року довелося укласти мир. А ось Англія виглядала перспективною. На трьох сотнях кораблів Гаральд привіз до Англії 15 000 вояків. Але фортуна від нього відвернулася. В результаті, останньою битвою конунга стала битва при Стамфорд-Брідж у вересні 1066 року, перемогу здобув його тезка, король англосаксів Гарольд II Годвінсон.

Гаральд, син Сігурда Свині, король Норвегії, також відомий за прізвиськами Суворий та Сміливий, помер у віці 50 років, як справжній вікінг — далеко від дому зі зброєю у руках. Згідно з текстом саги, йому в горло потрапила стріла.

Вождь — знайшов пастку
Hapoд в цьому пoxoді —
Пoлк згубив, зі сходу
В путь пішов останній.

 

Тут — прирік він війська
на горе — хьордів
Друг не вберіг
Голови, смерть зазнавши.

Подальша доля його вдів достеменно не відома. Є версія, що обидві потім вийшли заміж.

З його смертю звершилася ціла епоха скандинавської експансії, коли вікінги були загрозою для всієї Європи, Північної Африки та Близького Сходу. Саме тому Гаральд увійшов в історію як останній король вікінгів.

Битва при Фулфорді між армією короля Норвегії Гаральда Суворого і північноанглійским ополченням, 1066 рік. Мініатюра з рукопису Матвія Паризького «Життя Святого Едуарда Сповідника», 13 століття. Джерело: Cambridge Digital Library

Поки сакси перемагали норвежців при Станфорд-Брідж, на півдні Англії вже висаджувалися війська герцога Нормандії Вільгельма Завойовника — майбутнього короля Англії та прямого нащадка норвезького або данського конунга Ролло Пішохода, який 911 року охрестився, одружився з французькою принцесою Ґізелою та став герцогом.

Вільгельм не був вікінгом і не вважав себе таким, але його походження можна сприймати як гірку іронію. Сакси врешті-решт програли норманам.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter