Фініки та анархія: історія одного кібуцу

Ігаль Левін

Анархізм утопічний. Так принаймні скажуть вам у сучасному світі. Як аргумент приведуть невдалі спроби селянської анархії Нестора Махно або провал іспанського експерименту з анархічними комунами 1930-х років.

Тим часом, ось уже майже півстоліття існує анархічне поселення в пустельній долині Арава, в 30 кілометрах від Ейлата, зовсім не схоже на комуни хіпі. Поселення з дрібною хайтек індустрією, розвиненим аграрним комплексом і повною енергетичною автономією. Поселення без влади та найманої праці, справжня анархія в окремо взятому суспільстві. Це все про кібуц Самар.

Військовий аналітик і соціальний активіст, офіцер Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін побував там і поділився з WAS своїми враженнями. Разом з ним ми розповімо, як і чому виникли перші кібуци та проведемо екскурсію по комуні Самар, яка зберегла старий уклад.

Друга Алія

Кібуц — це комуна з усуспільненою працею і господарством. Історично так склалося, що саме кібуци стали одним із джерел, з яких виник сучасний Ізраїль.

У 1904–1914 роках під час Другої алії понад 40 тисяч євреїв прибули до Палестини, яка тоді була тоді частиною Османської імперії. Це покоління євреїв не відрізнялося релігійністю, як покоління Першої алії, але проявило більшу завзятість.

Мігранти-сіоністи першої хвилі зі Східної Європи та Ємену зіткнулися в Палестині з економічними труднощами, дикими землями та беззаконням. Більша частина з них протягом декількох років покинули Святу Землю. Мігранти Другої алії намотали на вус і підготувалися краще, привізши з собою з Європи нові ідеї соціалізму та анархізму. Але без капіталізму не обійшлося.

Купівлею землі в османській Палестині займався Єврейський національний фонд, створений 1901 року. Кошти на Ізраїль збирали всім єврейством. У кожній синагозі стояла скринька для збору грошей на майбутню державу. Допомагали й філантропи. Наприклад, французький барон Едмонд Ротшильд виділив фонду гроші на купівлю 27,5 тисячі гектарів і не тільки в Палестині. У сучасній Сирії є кілька ділянок, куплених на гроші Ротшильда. Ізраїль вважає їх своїми.

Перший кібуц був створений 1910 року біля озера Кінерет на півночі Ізраїлю. Розчарувавшись в найманій праці, Палестинське бюро надало цю ділянку для 10 чоловіків і 2 жінок, в основному українських та білоруських євреїв, щоб ті облаштували територію і підготували ґрунт для полів і садів. Кібуц назвали Дґанія, що в перекладі з івриту означає «волошка». Колишній міністр оборони Ізраїлю Моше Даян, чиї батьки перебралися з Жашкова в Дґанію, був одним з перших дітей, що народилися в кібуці.

У Дґанії не було ні начальників, ні підлеглих, ні приватної власності, ні зарплат. Всіх рівною мірою годувала спільна праця. Це відрізняє кібуц від іншої форми сільськогосподарських комун мошавів, де було місце для індивідуальної власності, споживання і сімейного підряду.

Експеримент був успішним, молоді люди удобрювали й обробляли землю, осушували озера, висаджували дерева. Число кібуців збільшувалося. До 1931 року дика, пустельна земля, яку виділили під перший кібуц, виглядала вже ось так:

Кібуц Дґанія, 1931 рік. Фото: Matson (G. Eric and Edith) Photograph Collection / Бібліотека Конгресу США

У кібуцах формувався майбутній кістяк держави. Так, четверта прем’єрка Ізраїлю, уродженка Києва Голда Меїр свого часу провела кілька років в аграрній комуні. 1920 року вона репатріювалася з чоловіком в уже британську Палестину і перший час жила в кібуці Мерхавія. Там Меїр збирала мигдаль, працювала в саду і доглядала за курми.

Більшість кібуців із часом перетворилися на звичайні аграрні підприємства, з найманою працею, прибутком і ринком. Але, разом з тим, в Ізраїлі можна відшукати кібуц, де досі продовжують розвивати ідеї прямої демократії, зберігши первісний задум своїх творців. Назва цього кібуцу — Самар.

Зліва: Голда Меїр в кібуці Мерхавія, 1920-ті. Джерело: Golda. Golda Meir: The Romantic Years by Ralph G. Martin (Bandwagon, 1988). Справа: Створення кібуца Ейн-Гев, 1937 рік. Фото: The National Photo Collection / Photogaphy dept. Government Press Office

Анархістський кібуц

Самар було засновано 1976 року групою ентузіастів під проводом Яір Сели. У групі було 25 людей, яких сьогодні б назвали утопістами та мрійниками. У своєму проєкті вони прагнули уникнути характерної для інших кібуців бюрократії та вертикалі влади. «Ми не хотіли комунізму, замість цього ми хотіли самоорганізацію та анархію», — заявить пізніше Яір.

Держава підтримала таку ідею й виділила для нового кібуцу землю в безлюдній долині Арава. Навіть сьогодні це місце виглядає суворо і непривабливо, а в далекі 1970-ті його вважали справжньою дірою на краю пустелі. Молоді першопрохідці жили там без будь-яких зручностей, у бараках з мізерним харчуванням і обмеженими запасами води. Але завзятість і фанатизм групи робили свою справу. Рік за роком кібуцники перекопували й удобрювали безплідну пустелю, поки вона не почала давати плоди. Через роки кількість жителів Самар зросла з 25 до трьох сотень, а сам кібуц став зразковим.

Станом на 2018 рік у Самар жили 282 людини, серед них 78 дітей віком до 18 років. Крім корінних жителів туди регулярно приїжджають волонтери з усього світу — 40 іноземців з Франції, Ефіопії, Швеції, Німеччини, Бельгії, Аргентини, США і Британії. 14 жителів кібуцу служать в Армії оборони Ізраїлю, двоє мають докторський ступінь, 8 людей — вищу професійну освіту. Приріст населення від народжуваності — 2,2 % на рік.

Кібуц Самар, 1978 рік. Джерело: kibbutz-samar.com
Кібуц Самар, 1978 рік. Джерело: kibbutz-samar.com

Економіка

Живе кібуц в основному з фінікових плантацій. У Самар є близько 10 000 пальм, які дають до 50 % доходу. Фініки з Самар продаються в Ізраїлі та Європі. Є в кібуці ще 300 корів. Це понад 3,2 мільйона літрів молока на рік.

Жителі Самар також створили кілька підприємств, як наприклад CrystalVision і Samar desert adventure. Перша спеціалізується на виробництві точного і складного обладнання для кібуців і поселень, а друга заробляє на пустельному велотуризмі. Є також фірми з виробництва живої трави для озеленення пустелі, приватні практики художників, музикантів, фізіотерапевтів.

Найманої праці в Самар немає. Ну майже. У кібуці працюють 8 найманих робітників — секретар-адміністратор, який сам тут не проживає, і водії вантажівок.

Збір врожаю фініків в кібуці Самар, 2011 рік. Фото: EITAN SIMANOR / ROBERT HARDING HERITAGE / ROBERTHARDING / AFP

Політика

Самар є анархістським кібуцем. Головне гасло кібуцу — «від кожного за здібностями та кожному за потребами». У Самар немає ні мерії, ні ради, ні постійної адміністрації. Працювати не обов’язково, тому що ніхто до цього не примушує. Кожен мешканець сам вирішує, скільки годин на день, де і як йому працювати. Наприклад, у корівнику працюють 10 чоловік, і вони самі визначають свій розпорядок дня. Єдиним органом управління є ранкове зібрання в їдальні, де розподіляються чергування на «неприємних» роботах і обговорюють ідеї з розвитку кібуцу. У Самар немає посадовій ієрархії. І так вже майже півстоліття.

Якось у Самар приїхали панки, які шукали справжній «анархістський рай», з музикою, наркотиками та вечірками. Однак побачивши мирних кібуцників, які тихо і методично працюють на плантаціях, панки залишилися розчаровані й швидко поїхали геть.

Кібуц Самар. Фото надав Ігаль Левін

Фінанси та соціальна інфраструктура

Самар є квітучим кібуцом, бюджет якого налічує мільйони шекелів. 46 % доходу йде від фініків, 18 % — від продажу молока, 8 % — від продажу технологій, 6 % — інші товари, 4 % — туризм і нарешті ще 18 % від стороннього індивідуального заробітку. Якщо член кібуцу працює «на стороні», то весь свій дохід від цієї роботи він віддає в скарбницю кібуцу, з якої потім беруть всі, хто мають потребу. У кожного члена кібуцу є банківська картка з доступом до всієї скарбниці. Кожен може знімати з загального рахунку будь-яку суму під чесне слово і без будь-якого моніторингу та контролю.

Членам кібуцу і волонтерам надається безкоштовне житло, харчування 24 години на добу, великий відкритий басейн, лікарня, бібліотека, музична кімната і столярна майстерня. У Самар постійно працюють три лікарі, але складне медичне обслуговування та освіту жителі кібуцу отримують за його межами.

Стати членом громади можна, але складно — потрібно два роки прожити там на випробувальному терміні, а потім пройти через загальне голосування. Якщо хоча б один житель кібуцу голосує проти, то вас не візьмуть. Звичайно, перш за все потрібно бути ізраїльтянином. А ось волонтером може стати будь-яка людина. Волонтер працює та отримує повне соціальне забезпечення, крім банківської карти, і не голосує на загальних зборах.

Мати з дитиною в кібуці Самар, 1997 рік. Фото: EINAT ANKER / The National Photo Collection / Photogaphy dept. Government Press Office

Електрифікація

Самар у нульових зміг повністю перейти на самозабезпечення електрикою і перестав закуповувати її у держави. Це вдалося за допомогою сонячної вежі, яка збирає сонячну енергію і переробляє її на електроенергію. Система складається з 30 дзеркал і самої вежі висотою 30 м. Вона забезпечує енергією 70 сімей та інфраструктуру кібуцу. При цьому у випадку негоди, вежа в екстреному порядку може працювати на газу або дизельному паливі. Зелена, екологічно чиста енергія є однією з візитівок Самар. Не просто так. Про сонячну енергію там заговорили ще в 80-і роки минулого століття. Першопрохідцем був інженер Бріян Медведь — житель Самар, який загинув на виробничій катастрофі 2002 року. Саме Бріян став першим піонером зеленої енергії долини Арава.

Сонячна електростанція в кібуці Самар. Фото: Avi1111 / CC BY-SA 3.0

Ложка дьогтю

Самар не ідеальний, як і все створене людиною. Це не комуністична утопія, а поселення зі своїми проблемами та правилами гуртожитку. Самар, як і інші кібуци, створювався євреями тільки для євреїв. Крім того, в Самар, у порівнянні з іншими кібуцами, брудно. Самі кібуцники розповідають, що половина з усього задуманого так і залишилася нереалізованими ідеями. Це пов’язано з тим, що рішення в Самар приймаються консенсусом, тобто для того, щоб змінити щось в кібуці потрібна згода всіх мешканців. Проте, Самар зміг пройти випробування часом. 44 роки для такої комуни з таким устроєм — це успіх. Й історія кібуцу триває.

Особисті враження автора

2012 року я побував у Самар. Я побачив, як працють збори, пообідав у їхній їдальні, поспілкувався з мешканцями, попрацював на конвеєрі сортування фініків, подивився на бібліотеку та інші соціальні приміщення. Цікаво було дізнатися, що чверть населення не лякається слова «анархізм» і відкрито визнає кібуц анархістським, хоча інша частина жителів намагається уникати ідеологічних маркерів, багато в чому через політику СРСР і негативних асоціацій зі словом «комунізм» у багатьох людей.

Я запитав двох молодих дівчат, схожих на міських тусовщиць, а не на стереотипних селянок з пострадянських країн, чому вони не покидають кібуц, адже в містах усі радощі життя. Вони мені відповіли: «А навіщо? Нам тут добре, а в містах егоїзм і гонитва за прибутком».

Особисто я переконаний, що з Самар можна і потрібно брати приклад. Вивчати його досвід, брати з нього все найправильніше, все, що працює, і намагатися впроваджувати в інших куточках Земної кулі.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter