Фрески Софії. Мистецтво в деталях
Софія Київська, наша головна давньоруська пам’ятка, збереглася майже дивом. Вона бачила монгольську навалу, війни, пожежі та докорінні перебудови. Дивом здається й те, що до нашого часу дожили не лише самі стіни собору, а й фрески – вишукані настінні розписи, зроблені мінеральними фарбами по вологому тиньку. Деякі з них століттями були сховані під шаром вапна та олійних фарб, чекаючи свого часу – і коли час прийшов, їх відкрили для людських очей.
Фресками вкрито близько 3 тисяч квадратних метрів храмової поверхні. Стінописи релігійної тематики поєднуються тут зі світськими сюжетами. Софійський собор містить найбільший в світі комплекс світських фресок 11 століття. Давайте роздивимося найцікавіші з них.
Найбільша фреска собору – портрет княжої родини на трьох стінах центрального коридору. Привертає увагу те, що портрет іде одразу після циклу релігійних фресок, які змальовують земне життя Христа, що завершується зображенням апостольських діянь. Таке розташування та розміри фрески підкреслюють важливість князівської влади.
Раніше основна версія вчених полягала в тому що на портреті зображено родину Ярослава Мудрого: з одного боку Ярослав із синами, з іншого – його дружина Ірина із доньками.
Проте дослідження соборних графіті, найстарші з яких датуються 1018-19м роками, вказують на те, що і фрески належать до цього періоду. Тож діти, зображені вже досить дорослими, не можуть бути дітьми Ярослава. Адже в 1020 році тільки народився найстарший син князя. Тому, імовірно, це князь Володимир та його дружина Анна з дітьми.
На жаль, ця композиція дійшла до наших днів не повністю. Збереглись зображення членів княжої родини – чотири на південній стіні і двоє – на північній.
Можливо, ви встигли подумати, що це – жінки? А ось і ні! Коли у 19 столітті відкрили цю фреску, голови фігур мали лише слабкі контури. Реставратори вирішили, що це мучениці Софія, Віря, Надія та Любов. І, щоб ніхто не сумнівався, додали підписи просто на фресці, а ще домалювали жіночі хустки та білі німби. Але сучасні дослідники вважають, що тут троє чоловіків та одна жінка – на думку дослідниці Надії Нікітенко, це дружина княжича Бориса.
А от фігури князя (окрім маленького фрагменту) і княгині були втрачені, адже стіну, на якій вони знаходилися, розібрали на межі 17-18 століть. Хоча трохи втішає, що лишилися малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда 1651 року.
Науковці сперечаються: що за храм князь підносить у руках. Частина вважає, що це власне Софійський собор. Інші – що Десятинна церква.
Зображення та розташування фресок обрані невипадково. Вежі, якими на хори піднімалися князь із родиною, прикрашені фресками палацової тематики. Чоловіки княжої родини піднімалися сходами південної вежі, жінки – північної.
Фрески південної вежі – це різні вистави, фігури музикантів та акторів, сцени полювання. Тут бачимо великий візантійський придворний оркестр з одинадцяти людей, з яких дев’ять – музиканти, що грають на восьми різних інструментах. Це – найбільше з відомих середньовічних зображень груп музикантів. Серед інструментів є орган, флейта, ліра, кімвали (давній музичний інструмент у вигляді двох металевих півкуль, що вдарялися одна об одну).
Ще одна фреска південної вежі, яку не можна не згадати – “Іподром”. Це той самий іподром у Константинополі, що знаходився на місці нинішньої стамбульської площі Султанахмет. Сюди приходили не лише подивитися кінні змагання – Іподром був центром громадського та політичного життя, майданчиком для важливих подій. Саме таку подію ми бачимо на фресці. Це 1 січня 988 року, урочистий прийом руських послів. Вони прибули від київського князя Володимира сватати принцесу Анну. Про шлюбний характер візиту нам розповідають червоні одежі послів. Це були не просто заручини, а своєрідна процедура прийняття Русі до родини християнських держав.
Серед присутніх досить достовірно зображений візантійський імператор Василій ІІ, брат Анни. Його обличчя оточує німб, але не золотого кольору, як у святих, а оливкового, адже він – земна людина, що уособлює божественну владу. Біля імператора – двоє людей, один з яких – із бородою. Імовірно, це голова руського посольства. Поруч знаходиться менша ложа з послами та придворними.
Головна композиція північної, “жіночої” вежі – “Коронаційний вихід принцеси Анни”. Тут зображені вже знайомі там Василій ІІ, власне Анна та її племінниці. Відбувається коронація принцеси, нареченої Володимира Великого, який отримав титул кесаря після заручин із нею. На Анні пурпурова мантія, фата та корона.
В північній вежі також є мисливські сцени, в яких деякі дослідники вбачають ритуальний зміст. Зокрема, вважають, що здобуття мисливцем ведмедиці означає укладення шлюбу. Крім того, полювання було традиційною розвагою правителів.
У карантинному 2020-му році серед музеїв світу відбувся флешмоб – під хештегом #CreepiestObject вони постили фото своїх моторошних експонатів. “Національний заповідник “Софія Київська” долучився знімком ось цієї фрески з північної вежі. Тут ми бачимо боротьбу двох ряджених. Один — в псячій масці та зі списом, другий — вусатий варязький воїн зі щитом і сокирою. Дослідники вважають, що це “Готські ігри” — візантійський різдвяний ритуал, який символізує зіткнення язичництва і християнства. Готів грали люди в шкурах. Пізніше на Русі такі ігри замінили виконанням колядок і “водінням кози”.
Оригінали майже всіх шедеврів, про які ми розповідали у циклі “Мистецтво в деталях”, зараз, під час вонного стану, майже недоступні для відвідувачів. Але Софія Київська працює – і радимо вам знайти час, завітати у собор та самим порозглядати безцінні фрески.
Проєкт “Мистецтво в деталях” створений за підтримки фундації ЗМІN.