Такі диваки зазвичай чіпляються зі своїми ідеями до перехожих, виховують кішок і помирають на самоті. Але Генріх Шліман став мільйонером і найуспішнішим археологом-любителем в історії.

На березі Егейського моря, неподалік входу до протоки Дарданелли, стояло заможне місто Троя. Правив ним мудрий цар Пріам. Приблизно в 12 столітті до нашої ери войовничі племена ахейців напали на Трою. Облога тривала 10 років. Місто вдалося захопити тільки завдяки хитрості Одіссея — воїнів сховали всередині дерев’яного коня, подарованого троянцям. Так події описуються в поемах «Іліада» й «Одіссея» Гомера, найдавніших творах грецької літератури.

Троя вважалася вигадкою Гомера понад 2500 років, поки навіжений мільйонер Йоганн Людвіг Генріх Юлій Шліман не взяв «Іліаду», термометр, секундомір і не вирушив шукати загублене місто.

1. Не міг усидіти на місці

Усе життя Шліман шукав пригод. Народився 1822 року в Німеччині. З 14 років почав працювати в бакалійній крамниці, у 18 переїхав працювати прикажчиком в Амстердам. У 24 роки Генріх Шліман став представником голландської фірми в Санкт-Петербурзі, перейшов у російське підданство і став Андрієм Арістовичем.

Коли у Каліфорнії в 1850-х роках почалася золота лихоманка, Шліман у числі перших поїхав до США, відкрив там банк і почав скуповувати золото у старателів. Це дало йому змогу збити капітал у $60 тисяч (понад $1,5 мільйона на сучасні гроші).

Свої статки німець примножив у багато разів після повернення до Росії, завдяки Кримській війні (1853—1856). Шліман продавав Військовому міністерству синій барвник для мундирів, сірку, селітру, свинець, олово, залізо, порох, а ще — чоботи з картонними підошвами, діряві фляги, гнилу збрую. По багатьох роках, коли він захотів знову відвідати Росію, імператор Олександр ІІ відповів: «Нехай приїздить, повісимо!»

У 1858—1859 роках підприємець мотався по Єгипту, Палестині, Сирії, Туреччині та Греції. 1864-го відвідав Туніс, Єгипет, Індію, Яву, Китай і Японію. Він вивчив французьку, англійську, німецьку, голландську, іспанську, італійську, новогрецьку, арабську, російську, латину та давньогрецьку мови. 1866-го влаштувався в Парижі та почав готуватися до пошуків Трої.

Найбільш рання з уцілілих фотографій Генріха Шлімана, приблизно 1861 рік. Джерело: Журнал «100 людей, які змінили хід історії» / Wikipedia
Фото Генріха Шлімана з «Автобіографії» 1892 року. Джерело: Selbstbiographie. Leipzig, Brockhaus, 1892 / Wikipedia

2. Змінив громадянство, щоб розлучитися. Одружився, щоб копати

Уперше Шліман одружився в Росії, та з Катериною Лижиною стосунки не складалися. Дружина і мати трьох дітей не поділяла його головного захоплення — любові до давньогрецької історії — та відмовлялася супроводжувати в подорожах. На розлучення вона не погоджувалася. Шліману довелося тікати до США і запросити американського громадянства. Через три дні після його набуття він подав позов про розлучення в Індіанаполісі, де було найліберальніше сімейне законодавство.

До пуття не розлучившись із російською дружиною, Шліман оповістив своїх друзів-греків, що шукає нову: «типово грецької зовнішності, чорноволосу і, по спромозі, красиву», хай бідну, але щоб мала хорошу освіту й добре серце. Старий друг комерсанта, митрополіт Пелопонеський, звів його з двоюрідною племінницею Софією Енгастроменос. Їй було 17, Генріху — 47. Вони стали подружжям.

Перша дружина Шлімана Катерина Лижина. Джерело: wmnspb.ru / Wikipedia
Російська родина Шлімана. Угорі — дружина Катерина Лижина і син Сергій, внизу — доньки Наталія та Надія. Джерело: Ф. Ванденберг. Золото Шлімана. Смоленськ, 1996. Фотовклейка / Wikipedia
Софія і Генріх Шліман, весілля в Афінах. 1869 рік. Фото: The American School of Classical Studies at Athens / ascsa.edu.gr
Софія Шліман в «уборі Єлени» зі «скарбу Пріама», 1874 рік. Джерело: Wikipedia

3. Бігав із секундоміром по пагорбах

Шліман мріяв знайти давню Трою. У 44 роки він кинув бізнес і записався на курс лекцій з археології, грецької міфології та мови в університеті Сорбонни. Навчання не закінчив і 1870 року прибув до Туреччини на розкопки. Місце йому підказав британський консул у східному Середземномор’ї, археолог-любитель Френк Калверт.

Місцем розташування Трої, за описом Гомера, могли бути два пагорби: Бунарбаші та Гіссарлик. В «Іліаді» є згадки про холодне і гаряче джерела поблизу міста, як греки ходили купатися в морі, «тричі обійшли навколо Пріамової фортеці» й легко збігали схилами пагорба. Шліман із термометром виміряв температуру води в найближчих джерелах і з секундоміром обійшов пагорби.

Бунарбаші не підходив під опис: пагорб розташовувався за 13 кілометрів від моря, його не можна було обійти через близькість річки, він мав занадто круті схили та був надто малим для розміщення великого міста.

Отже, Гіссарлик. Він поряд з морем, похилий, має площу 2,5 кілометра та два джерела поблизу. Обидва холодні, за пробами ґрунту Шліман визначив, що колись тут висохло гаряче джерело.

Загальний план археологічних знахідок на пагорбі Гіссарлик. Джерело: goddess-athena.org / Wikipedia
Рівнина Троади. Вид з Гіссарлика. На думку Шлімана, на цьому місці розташовувався табір Агамемнона. Фото: Brian Harrington Spier / Flickr, жовтень 2007 року

4. Знищив справжню Трою

Шліман найняв робітників і звелів їм копати траншею на 15 метрів углиб Гіссарлика. За рік вони натрапили на стіни з рештками широких воріт і ознаками пожежі. Наприкінці травня 1873 року науковий світ приголомшила сенсація — Шліман знайшов легендарне місто. Доказом став «скарб царя Пріама»: 8833 золоті предмети, зокрема дві діадеми з підвісками, кубок у вигляді човна, сережки, браслети, вази і ще кілька тисяч предметів зі срібла та слонової кістки.

Учені згодом хапатимуться за голову. Гіссарлик ховав культурні шари дев’яти епох. Нові міста будувалися на руїнах попередніх, Троя була сьомою за хронологією. Самоук Шліман докопався до другого, побудованого за тисячу років до описуваних Гомером подій, знищивши верхні римські й елліністичні шари. «Скарб Пріама» належить різним епохам — це збірна солянка зі знайденого у процесі розкопів.

Фотографія «скарбу Пріама», зроблена 1873 року. Джерело: Wikipedia

5. Часто обманював

«Моя найбільша вада в тому, що я хвалько й ошуканець», — зізнавався Шліман. Він розповідав, що мріяти про Трою почав відтоді, як батько подарував йому книжку «Всесвітня історія для дітей» з палаючим містом на обкладинці. Пізніше признався, що купив книжку в крамниці антиквара у Санкт-Петербурзі. Вигадав, що потрапив у корабельну катастрофу на шляху до Венесуели та був підібраний біля берегів Голландії. Насправді ж без пригод добувся до місця призначення. Оголосив себе свідком пожежі в Сан-Франциско 1851 року, хоча це лихо сталося за місяць до прибуття Генріха у США. Вигадав зустріч із президентом Сполучених Штатів Міллардом Філлмором і прийом у Білому домі, де ніколи не бував.

Історію виявлення скарбів Трої Шліман викладав не менше шести разів, і щоразу по-новому. Одна з розповідей звучить так: дружина Софія помітила в траншеї напівзасипане землею намисто і швидко прикрила його довгою спідницею. Він у цей час умовив робітників розійтися на обід, щоб ті не розтягли скарб. Правда в тому, що Софія у той час була на похованні батька.

Літні розкопки в Трої, 1890 рік. Джерело: Wikipedia

6. Був схибленим на Гомері

Навіть у повсякденному житті Шлімана був культ давньогрецького оповідача. Після народження сина він відніс немовля на дах, підставив під сонячні промені, тоді приклав до голови том Гомера і прочитав уголос 100 улюблених віршів. На честь героїв «Іліади» назвав сина Агамемноном, а доньку – Андромахою. Слуг теж перейменував на честь героїв грецької міфології Навсікаї, Беллерофонта й Теламона. З дітьми німець розмовляв давньогрецькою мовою.

На схилі віку він збудував собі великий будинок в Афінах. Обставлений в античному стилі дім на 25 кімнат дістав назву «Іліонський палац». М’яких меблів, килимів, завісок не було — оскільки їх не було в епоху «Іліади». На підлозі та стінах були викладені мозаїки в помпейському стилі, над дверима і проходами красувалися цитати Гомера. Гостям подавали скромне «давньогрецьке меню».

Агамемнон Шліман, син Генріха Шлімана, 1915 рік. Фото: Harris & Ewing / Library of Congress
«Іліонський палац», 1896 рік. Фото: Meissner & Kargadouri, Η Ελλάς κατά τους Ολυμπιακούς Αγώνας του 1896 / Wikipedia

7. Усе життя писав свою біографію

Генріх Шліман став рано готуватися до майбутньої слави. З 20 років він формував власний архів, зберігаючи всі документи, записки й листи (а іноді писав їх по 20 на день). Частина архіву втрачена, а втім він нараховує 60 тисяч листів у 106 ящиках, 13 томів записок, 10 ящиків усіляких документів, 38 бухгалтерських книг, 18 книг щоденників, 5 ящиків газетних вирізок.

На думку автора книжки «Золото Шлімана» Філіпа Вандерберга, той був «людиною вразливою, яка повсякчас дбала про свою репутацію, по крихтах створювала собі біографію дослідника», а тому 99% листів були написані з огляду на майбутню публікацію. Із цим згодні й інші дослідники.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter