Пологи приймає смерть: правила народження дітей у 17 столітті

Початок 17 століття. Ви — вельможний пан Рогальський. Ваш далекий предок одержав герб Рогаля, коли врятував короля Болеслава Кривоустого від дикого буйвола. Але то було давно. Ви зайняті сімейним життям та продовженням роду, встигли одружитись, розлучитись і знайти іншу жінку. Зараз чекаєте народження спадкоємця, якому дістанеться родинний хутір неподалік Львова. Що чекає на вашу дружину розповідає для WAS письменниця Ірина Даневська.

1. Вагітність: молитви і яєчка кабанів

Головним призначенням жінки в ранньомодерний час, як і тисячоліття до того, вважалося народження дітей. Тож її вагітність була щастям для родини. Вагітну шляхтянку оточували турботою, їй слід було дбати про себе: правильно харчуватися та уникати важкої роботи, тривалого лежання, танців, їзди верхи й сильних емоцій — всього, що могло спровокувати передчасні пологи чи викидень.

Викидні траплялися часто. Причин цього було багато: недостатнє чи неправильне харчування, занадто молодий або занадто похилий вік жінки, численні хронічні хвороби, зокрема — поширений тоді сифіліс. Допомоги жінки шукали в молитві та побутовій магії.

Пологами й вагітними жінками і в католиків, і в православних опікувалися святі Маргарита (Марина) та Сильвія. Сильним засобом проти викидня вважали носіння ременя зі шкіри зубра чи ведмедя. Такий пояс мала польська королева Людвіка Марія Ґонзаґа, яка згодом подарувала його Марисенці Собеській.

Вірили й у прикмети. Вагітній заборонялося довго дивитися на вогонь — буцімто через це дитина могла народитися з плямами на обличчі. Також треба було уникати товариства калік і карликів. Князь Богуслав Радзивіл прохав дружину:

«Якщо тобі княгиня курляндська даватиме карлицю, прошу тебе, не бери її. Завжди Радзивіли ними бридили, бо ті плюгавиці нічого не вміють, тільки розносити плітки й людей сварити. До того ж нещастям є на них дивитися: он княгиня Чарторийська народила гарненьку донечку, але теж карлицю».

Особливою радістю було народження хлопчика — спадкоємця, що мав продовжити рід і підтримати славу родини. Нерідко чекати доводилося роками чи навіть десятиліттями, тоді народження немовляти вважалося милістю Божою, імена діти отримували відповідні — Богуслав, Богдан, Богуміл. Вважалося, що вживання в їжу кабанячих яєчок сприяє народженню дітей чоловічої статі.

2. Перед пологами: час для заповіту

В 17 столітті першим і справжнім подвигом для дитини було народитися. Смерть — часто важка та болісна — загрожувала як матері, так і немовляті. Королівський лікар Мацей Ворбек-Леттов писав:

«1644 року 24 березня найясніша королева Польщі Цецилія Рената у Вільні, вражена лихоманкою, народила мертву королівну. Мабуть, та була мертвою кілька днів: тіло місцями попсоване, голова сплющена, а на шиї була пухлина більша за гусяче яйце. Через три години по світанку після цього нещасного народження королева віддала свій дух Богові».

До пологів готувалися, як до смерті й бідні, й багаті. Жінки сповідалися, приймали святе причастя, давали лад усім своїм справам. Звичною практикою було завчасне складання заповіту вагітною шляхтянкою перед народженням дитини. Анна Марія Радзивіл — дружина й двоюрідна племінниця Богуслава Радзивіла — перед пологами й собі склала духівницю:

«В ім’я Бога Отця, Сина і Духа Святого. Амінь. Оскільки таким є вирок Божий, що будь-хто, на цьому світі живучи, неодмінно підлягає смерті, тому і я, Анна Марія Радзивілова, конюшина Велика Литовська, воєводжанка віленська, гетьманівна Великого князівства Литовського… при швидкому розв’язанню моєї вагітності боюся, щоб мені з Божої волі не довелося швидко днів моїх скінчити, як це у багатьох і в домі нашому бувало. А зараз іще будучи в доброму здоров’ї й глузді, цей заповіт складаю…»

І не дарма. Невдовзі після народження дочки Людовіки Кароліни 27 лютого 1667 року Анна Марія померла від післяпологових ускладнень. В ті часи ні титули, ні гроші, ні численні лікарі не могли значно підвищити шанси породіллі на виживання.

3. Пологи: де і як

Народжували тоді, звісно, вдома. Шляхтянки — у власній опочивальні. В королівських та магнатських родинах — в окремій кімнаті, котру заздалегідь умебльовували всім необхідним — ліжко, колиска, ванночка для купання немовляти, необхідний посуд, інструменти, ікони та амулети. Поблизу мала бути піч або камін, де розігрівали воду. Вікна в кімнаті щільно завішувалися, вважалося, що денне світло шкодить породіллі. Бідніша шляхта під пологовий покій пристосовувала лазню.

Народжували, як правило, лежачи, але іноді — сидячи в спеціальному кріслі з прорізаним сидінням, що дозволяло повитусі контролювати родовий процес. Родильне крісло виготовлялося на замовлення і передавалося у спадок. Відомо, що 1642 року королева Цецилія Рената, дружина Владислава IV, народила доньку на такому кріслі. Але пані Рогальській, як і більшості шляхтянок, ця акушерська новинка була невідома. Про партнерські пологи ніхто не чув: чоловік молитиметься або пиячитиме якомога далі від дружини.

4. На чолі процесу: баба-повитуха

В 17 столітті під час пологів заможні жінки могли розраховувати на лікарську допомогу. Але навіть королеви, чиїми пологами зазвичай опікувалися кілька лікарів, воліли довіритися досвідченим повитухам. Лікарі-чоловіки чекали поблизу й втручалися лише за наявності ускладнень. Однак могли вони небагато — у пологах нерідко помирали королеви й княгині, котрих намагалися рятувати тогочасні світила медицини.

Акушерство — одна з найдавніших медичних професій, відома ще з давньоєгипетських документів. Звісно, були професійні повитухи й у Речі Посполитій. Як мінімум із 16 століття жінки, що вміли приймати пологи, у великих містах з магдебурзьким правом входили до спеціальних цехів нарівні з аптекарями чи цирульниками.

Перш ніж почати працювати, повитухи складали присягу:

«Я клянусь, що буду відвідувати вагітних жінок, які потребують моєї допомоги в будь-який час дня і ночі, я дам їм пораду та допомогу незалежно від їхнього фінансового стану, щоб врятувати життя й підтримати здоров’я матері та дитини. Я подбаю про те, щоб дитину не обміняли, не дам дитині померти, а жінці втратити плід. У важких випадках і в небезпеці для життя я ретельно буду виконувати накази духовенства, лікарів та хірургів, і не забуду охрестити дитину. Якщо влада покличе мене прийняти пологи у в’язницю, я виконуватиму свої обов’язки безкоштовно. Я повідомлятиму владі про всі передчасні та підозрілі пологи, до яких мене покличуть».

Уміння приймати пологи набувалося з досвідом. Вчитися доводилося на практиці, асистуючи досвідченішій повитусі. Про фахові знання, звісно, не йшлося — в ранньомодерній Речі Посполитій не існувало навчальних закладів для акушерок. Тому багатії воліли запрошувати акушерок із-за кордону, де такі навчальні заклади були.

Популярністю у магнатерії користувалися французькі акушерки — «мадами», які навчалися цієї справи при Паризькому божому притулку (Hôtel Dieu) — найстарішому шпиталі Парижа. Але і їхнє навчання тривало лише три місяці, з яких шість тижнів відводилися на практичні заняття. Такі підготовлені акушерки, як правило, починали опікуватися породіллею за кілька тижнів перед пологами.

Князь Альбрехт-Станіслав Радзивіл записав у своєму «Щоденнику» 1640 року: «У зв’язку зі швидкими пологами королеви Цецилії Ренати вислано до Відня карету, аби привезли досвідчених жінок на випадок ускладнень під час пологів».

Пологи в пересічних шляхтянок, як правило, приймали місцеві повитухи чи просто багатодітні старші жінки, чия кваліфікація нерідко залишала бажати кращого.

5. Ускладнення: що робити?

Успішне народження дитини в 17 столітті залежало насамперед від міцного здоров’я матері. В часи до винайдення ефективного знеболювального мало не єдиним засобом анестезії та підкріплення сил породіллі було підігріте вино зі спеціями. Будь-які ускладнення чи навіть народження близнят найчастіше призводили до трагічних наслідків. Лише деякі повитухи вміли виконувати поворот дитини на ніжку при неправильному розташуванні плоду. Кесарів розтин робили лише у випадку, коли смерть матері була неминучою, однак лишався шанс врятувати дитину.

1598 року по дводенних пологових муках сконала польська королева Анна Австрійська Габсбург. Лікарі зробили кесарів розтин, добули живого хлопчика, однак він помер всього через пів години. Бувало, що після кесаревого розтину виживали й матір, і немовля, але такі випадки були винятковими.

Навіть народження здорової дитини й успішні пологи не гарантували виживання матері. Більшість смертей жінок ставалися від так званої «родильної лихоманки» — сепсису. Через нехтування гігієною і незнання правил асептики в організм матері заносили інфекцію, яка дуже часто вбивала жінку. Це й не дивно, якщо врахувати деякі з тогочасних практичних порад при пологах.

Так, щоб зменшити родовий біль до живота рекомендували прикладати кобиляче лайно. Послід яструба та голуба «допомагав» прискорити народження дитини.

Пуповину перев’язували лляними нитками, хлопчикам рекомендувалося присипати пупа порохом, дівчаткам — змастити олією. Після виходу дитини для організму матері було критично важливо позбавитися від плаценти. Якщо вона не виходила природнім шляхом, живіт знову-таки рекомендувалося намастити кобилячим лайном і здійснити особливий магічний ритуал із підпаленим копитом упертої тварини — ослиці. Пропонувалося також «випарювати» плаценту — за допомогою спеціальної посудини в жіночу утробу подавали гарячу пару. Якщо всі ці заходи не спрацьовували — повитухи витягали плаценту руками — успіх залежав від везіння та майстерності повитухи. Ця небезпечна процедура була для породіллі єдиною надією вижити.

6. Після: не спати, лежати, платити

Три години по пологах породіллю пильнували, й будили, щоб не заснула — вважалося, що заснувши жінка може померти. Новонародженою дитиною опікувалася повитуха. Нерідко — вливала немовляті до рота трохи теплого вина. Так, Ян III Собеський, переймаючись кволим здоров’ям сина Якуба, писав, що «треба було йому влити трохи вина в уста, коли народився, щоб був дужим, міцним і до праці вдатним».

Повитуха омивала немовля у теплій воді з трав’яним відваром, замотувала в пелюшки й несла показати батькові. Її щедро обдаровували. Особливо, — коли йшлося про королівську дитину.

«Повитусі, що прийшла з королевичем до покою, за наказом короля… дали 500 червоних злотих у мішечку золотом гаптованому за перше принесення. Від’їжджаючи, — взяла подарунків на 10 000 злотих», — писав Maцей Ворбек-Леттов, лікар короля Владислава IV.

Материнське молоко ще кілька днів після пологів вважалося шкідливим, тому багаті родини для дітей завчасно знаходили годувальницю. Бідніші шляхтянки годували дітей самі. Потім породілля кілька днів лежала в ліжку. Відвідувачів до неї та дитини пускали лише по хрестинах, котрі намагалися справити якнайшвидше.

7. Робота з немовлям: сон під маком

В шляхетських родинах за немовлятами доглядали доволі старанно, стежачи за гігієною. На відміну від тієї-таки Франції, де часті купання вважалися шкідливими, дітей у Речі Посполитій купали щодня, іноді — двічі на день, ще й у теплій воді з духмяними травами. Поступово тепла купіль змінювалася холодною — для загартування тіла. Це викликало подив іноземців. Дитина не мала знаходитись у надто теплому приміщенні, віталося перебування на свіжому повітрі.

Так, князь Богуслав Радзивіл, дбаючи про новонароджену доньку, наказував нянькам «щоденно міняти їй простирадла» й «уникати дуже теплої ізби, бо немає гіршого, як з тепла виносити на холод». Король Ян Собеський у листах до дружини вказував, щоб новонародженого Якуба регулярно виносили на вулицю: «Виносити його надвір дуже потрібно. Я в такому віці, як він, не знав майже ізби, завжди мене носили по двору».

В деяких просунутих родинах злом вважалося також надмірне сповивання дитини. Вже тоді спостережливі люди підмітили: дитина, яка має свободу рухів, поводиться спокійніше. Спокій немовля також пильнували. Коли воно плакало, давали йому «сисульку» — загорнутий у полотно розтовчений із медом мак. Діти спали міцно.

Нелегка доля пані Рогальської

Попри всі старання, дуже мало дітей навіть у шляхетських родинах доживали до повноліття. Малюків убивали хвороби та їх невміле лікування. Так, із 11 дітей Яна Собеського до дорослого віку дожило лише 4. Син короля Владислава IV — семирічний королевич Сигізмунд Казимир, наївшись немитої черешні, помер від «кривавої бігунки» — дизентерії.

«Одна дитина — нема дитини, дві дитини — половина дитини, три дитини — одна дитина», — стверджувало тогочасне прислів’я.

Тож переживши одні пологи, пані Рогальській слід готуватися до наступних. Можливо — успішних, але вельми ймовірно, що ні. Народжувати дітей у 17 столітті й ворогові не побажаєш.