Ліхтенштейн проти Радянського Союзу: як врятувалася дивізія «Руссланд»
Однією із вимог Йосипа Сталіна на Ялтинській конференції 1945 року була передача до СРСР усіх радянських громадян, що опинилися в Європі, — полонених, колаборантів, остарбайтерів. Також його цікавили колишні піддані Російської імперії, які ніколи не мали радянського громадянства, але воювали на боці німців, — донські, кубанські козаки та білогвардійці.
Лідери США та Британії не наважились суперечити Дядькові Джо — в травні 1945 розгорнули репатріаційні місії в країнах Європи. Однак бійцям дивізії вермахту «Руссланд» вдалося уникнути насильної видачі до Союзу. Це стало можливим завдяки Борису Смисловському — російському аристократу, білогвардійцю й німецькому генерал-майору. WAS розповідає, як наприкінці війни він зміг врятувати себе і майже півтисячі бійців своєї дивізії.
Кар’єра в часи апокаліпсису
Молодий дворянин Борис Смисловський, прадід якого був хрещеним євреєм, у неповні 18 років потрапив на поля Першої світової. Став офіцером, воював проти більшовиків у Москві. Згодом Смисловський стверджував, що вступив до РСЧА, звідки швидко перейшов на бік «білих». Воював у складі Збройних сил Півдня Росії, а з осені 1920-го — у сформованій у Польщі 3-й Російської армії, яка билася проти «червоних» разом з Армією УНР. Після закінчення Радянсько-польської війни отримав громадянство Польщі.
Певний час займався торгівлею, але 1928 року почав навчання на розвідницьких курсах райхсверу, які закінчив 1932-го. На початку Німецько-радянської війни Смисловському в чині майора під псевдонімом «фон Регенау» дозволили сформувати розвідницький батальйон з емігрантів та полонених для роботи в тилу супротивника.
На початку грудня 1943-го вже полковник Смисловський командував дивізією особливого призначення «Руссланд» чисельністю в 6 тисяч бійців. Він зміг налагодити агентурну мережу, розгорнути навчання шпигунській діяльності, також домігся, аби дивізія брала безпосередню участь у боях. На цьому етапі Смисловського заарештовують за підозрою у підтримці Армії Крайової та УПА. Але в травні 1944 року кадрові резерви Райху стають все більш обмеженими — обвинувачення знімають.
Взимку 1944–1945 років «фон Регенау» успішно бореться за розширення повноважень. Смисловський дотискає німців і 4 квітня отримує звання генерал-майора із перейменуванням свого підрозділу на 1-у Російську національну армію.
Але він встигає віддати лише один стратегічний наказ — на відступ. Ретирада залишків «армії» починається 18 квітня.
На волю крізь Альпи
Вночі 3 травня 1945 року на гірському перевалі до прикордонників Ліхтенштейну підійшла озброєна військова колона російських солдат вермахту. Крихітне князівство площею трохи менше Львова не мало власної армії, а його прикордонний загін складався з 11 людей. Тож довелося пропустити рештки дивізії Смисловського — всього 462 бійці.
Ніхто не міг дати гарантій, що князь Ліхтенштейну Франц Йосиф ІІ не передасть їх союзникам. Бійцями вермахту допоміг давній збіг обставин.
У 1920-х у Ліхтенштейні осіли російські аристократи Фальц-Фейни — їх прихистив колишній австро-угорський посол у Петербурзі Франц Ліхтенштейн. 1929 року він став правителем Ліхтенштейну, а за 9 років передав трон Францу Йосифу ІІ. Через родича Фальц-Фейнів — царського генерала Єпанчина — місцева монарша династія з перших вуст дізналася про жахіття Громадянської війни в Росії та поневіряння її офіцерства.
Тож коли Франц Йосиф ІІ дізнався, що його кордони перетнув не просто нацистський генерал, а білогвардійський офіцер, його шляхетне серце, певно, переповнилося співчуттям. Усі, хто перейшов кордон зі Смисловським отримали захист. У серпні 1945 року до Ліхтенштейну прибули представники радянського Управління з репатріації, але на вимогу видати росіян, згідно із положеннями Ялтинської конференції, Франц Йосиф відповів, що на території князівства вони не дійсні.
Радянський Союз нічого не зміг вдіяти з впертим монархом. У вересні 1945-го місцевий парламент заборонив насильницьку репатріацію інтернованих. Втім, радянським представникам дозволили зустрічі зі «смисловцями», під час яких вони протягом осені змогли загітувати 2/3 інтернованих повернутися до СРСР. Смисловський їхати, звісно, відмовився.
Згідно з деякими даними, за цей час генерал-майор встиг зустрітися з майбутнім директором ЦРУ Алленом Даллесом, який тоді очолював резидентуру у Швейцарії. Це могло лише зміцнити позиції Смисловського, адже він був цінним джерелом інформації про стан справ у СРСР. Після відбуття радянської місії в Ліхтенштейні залишилось 144 учасники травневого переходу. Влітку 1947 року їх погодився прийняти президент Аргентини. Про долю тих, хто погодився повернутися до СРСР, досі нічого не відомо.
Далі читайте про те, як італійські лікарі обдурили нацистів.
Автор: Євген Козупиця